Сьогодні в оренді знаходиться 2,5 млн га  державних земель сільгосппризначення і ще 12 млн приватних. Цього року є всі шанси, що завершиться дія мораторію на продаж землі і запуститься механізм її вільного обігу. Проте місцеве врядування все ще не отримало повноважень розпоряджатися землею поза межами населених пунктів, а також контролювати її використання. До чого все це може призвести?

Обіцяне право

Ще на початку минулого року в залі Верховної Ради України перше читання пройшов законопроект за номером 4355, яким мала б передбачатися передача повноважень розпоряджатися землями за межами населених пунктів місцевому самоврядуванню. З того часу пройшло більше 1,5 роки, на друге читання проект не виносили, натомість уряд активізував роботу направлену на відміну мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Представники галузі говорять, що дозволяти продавати землю в тій ситуації, яка сьогодні складається з розвитком сільських територій – це просто надання змоги заможнім людям, які не мають жодного відношення до сільського господарства, вкладати свої гроші для подальшого більш вигідного перепродажу землі. І цьому є докази, візьмемо, наприклад, Латвію.

«У Латвії при відкритті ринку землі у 90-х роках більшість земель були скуплені Шведським пенсійним фондом. Ці території були заліснені. Період росту лісу великий, робочих місць не створювалося. А селяни, які хотіли обробляти землю, змушені були поїхали в Росію та орендувати землю там», - говорить перший заступник керівника Виконавчої дирекції Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад Іван Фурсенко.

Варто сказати, що двадцять років тому багато земель у Латвії були державними, так як і сьогодні в Україні (10,5 млн.га належить державі). Тому експерти не виключають, що і для України подібний сценарій також можливий. Щоб його уникнути, потрібно приймати не лише законопроект про обіг земель сільгоспрпризначення, а створити умови для економічного розвитку сільських територій.

Гроші для села

Мова йде про кілька напрямків роботи: фінансова державна підтримка фермерства та створення умов для залучення у виробничі процеси приватних подвір’їв.

«Можна вчити людей підприємницькій діяльності. На Дніпропетровщині довели, що з подвір’їв можна збирати молоко екстра-класу, якщо правильно навчити людей працювати з коровами та продавати його через кооперативи», - розповідає координатор Робочої групи з питань сільського розвитку, експерт Офісу підтримки реформ при Міністерстві аграрної політики та продовольства України Роман Корінець.

До того ж, враховуючи, що в Україні активно переймають європейський підхід ведення бізнесу, експерти вкотре нагадують – сільське господарство є дотаційною галуззю.

«В тій самій Польщі за 1 га держава доплачує 150 євро, за вирощення картоплі – ще 400 євро, за хміль - 480 євро. Тваринництво датується також, на утримання однієї корови виділяють 69 євро, вівці – 25 євро, кози  - 15 євро, якщо це малий фермер - ще 100 євро за га», - наводить приклад Іван Фурсенко.

В Україні ж лише з цього року загальний фонд підтримки розвитку сільського господарства становить 5,5 млрд гривень, при тому, що кількість фермерських господарств в країні становить 39 тис, а сімейним фермерством займається 1,4 млн осіб.

Земля не за безцінь

Проте ця підтримка не вирішує проблеми доступу фермерів до фінансування. В Україні досі залишаються високі ставки на кредити для фермерів та агровиробників на рівні 30%. Саме такі умови обмежують доступ невеликих фермерів до ліквідності, відповідно, говорити про те, що з відкриттям ринку землі купувати землю почне саме середній клас, не варто.

«Селянин не може дозволити собі купити навіть  10 га землі, а для того, щоб він був конкурентноздатним на внутрішньому ринку, коли в середньому у нас господарства складають 1500 га, йому  потрібно мати 150-200 га.  Такий обсяг землі коштуватиме 400 тис доларів. Для селян, якщо вони навіть усім селом скинуться, такі кошти знайти нереально», - пояснює Іван Фурсенко.

Така ситуація дає експертам право говорити, що купувати землю будуть не ті, хто хоче на ній працювати, а ті, в кого є наявні готівкові кошти. Земля для таких покупців стане не ресурсом, а активом, який потрібно буде згодом просто дорожче продати. Виникання питання, а хто ж виграє від таких змін?

Хоча не всі вважають, що такі ринкові відносини будуть процвітати та масово ширитися Україною.

«В сусідніх країнах відсоток тих, хто купує, а потім перепродає землю становить 3-5%», - наводить приклад економіст IMF Group Ukraine Володимир Жук.

Земельний контроль

Та все ж купівля земель, які призначені для ведення сільського господарства потребує контролю: кому будуть подана земля, як вона використовуватиметься. Наприклад, сьогодні процеси контролю за використанням земель за призначенням посилюються в Німеччини. Іван Фурсенко розповідає, щодня ця країна втрачає 70 га землі через зміну її призначення. Зараз німці хочуть скоротити ці втрати хоча б до 30 га на день.

В Україні такі ризики також є, і уникнути їх поки що неможна. Без оцінки землі, незрозуміло, що саме буде продаватися, а головне, як контролювати процес використання землі за призначенням. З одного боку, місцеве самоврядування має певні повноваження, з іншого – їх не достатньо для повноцінного контролю та ефективного розвитку сільських територій.

 «Сьогодні громада в Україні, якщо має кошти та бажання провести оцінку земель, не має прав це зробити. Через те, що не прийнято відповідне законодавство, немає відповідної статті видатків грошей з місцевого бюджету. Тож проведення такої оцінки за бюджетний кошт – порушення законодавства», - говорить Іван Фурсенко.

В цілому, представники галузі вважають, що продаж землі – непогана ініціатива, але вона аж ніяк не покращить життя на селі і не знизить потік міграції людей з села до міста. Більше того, збільшення інвестицій в сільську місцевість також під питанням.

 «Через те, що з відкриттям ринку землі буде доступний такий механізм, як емфітевзис, то приїхати в село, взяти 20 паспортів і одразу з цими людьми підписати оренду на 150 років на 4 тис га землі всього за 1 тис доларів за га, буде цілком можливо», - пояснює Іван Фурсенко.

Хоча, схоже, що зазначені проблеми не зупинять уряд на шляху відкриття ринку сільгоспземель. Якщо продавати все ж вирішать з наступного року, то першою з молотка піде державна земля, бо з 10,5 млн га в оренді знаходиться тільки 2,5 млн га. У приватних власників же орендують 12 млн га. Ці 14,5 га орендованої землі мають залишатися в обробітку у тих, хто має діючі договори оренди. Половина з цих земель віддана в користування на 6-10 років. А це що впродовж цього періоду продати землю для використання в інших цілях буде неможливо. Такі обмеження обіцяють прописати в законопроекті про відкриття ринку землі.

Та коли цей термін спливе, хто в Україні контролюватиме процес використання землі? Не заважаючи на те, що в Україні є велика кількість державних органів влади різних рівнів, установи, яка б відповідала за контроль над збереження земель в масштабі країни просто немає. Це поки міжвідомча робота.

Тож як ви гадаєте, після дозволу на продаж земель сільгосппризначення, Україна залишиться житницею Європи?