Три роки тому в Україні було прийнято рішення відзначати не День Перемоги у Великій вітчизняній війни, а День пам’яті перемоги у Другій світовій війни у Європі. До того ж наша країна вирішила відзначати День пам’яті і примирення 8 травня. Сьогодні починають говорити не лише про Червону армію – для істориків та широкого загалу стають доступними архівні документи про діяльність повстанської армії українських націоналістів – ОУН УПА.

Найменша армія

Участь у Другій світовій війна, за даними Українського інституту пам’яті, взяли 7 млн українців, з них понад 6,3 млн воювали на боці антигітлерівської коаліції, близька 300 тис українців  - на боці Третього рейху. Та найменша кількість українців воювала на боці націоналістичного руху.

"Через українську повстанську армію пройшло близька 100 тис людей", - говорить голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Разом з тим, ці 100 тисяч осіб були єдиною силою, яка боролася за створення незалежної української держави.

До лав УПА йшли здебільшого молоді, необтяжені родиною, українці. Такий висновок зробили історики на основі архівних документів. В Українському інституті національної пам’яті навіть склали типовий портрет воїна-повстанця. Як правило, в УПА йшли молоді люди у віці від 18 до 25 років з початковою чи недокінченою середньою освітою, хлібороб, здебільшого з сільської місцевості та без  

Типовий портрет українського повстанця виглядав так: у 98% випадків українець, з місцевості, де проходила його воєнна округа, здебільшого з сільської місцевості, хлібороб, вік 18-25 років, з початковою чи не закінченою середньою освітою, неодружений, бездітний, до приходу в УПА не проходив ніякої військової служби.

Варто сказати, що у націоналістичне підпілля йшли не тільки ті, хто мешкав  на території західної України, але у ті, хто жив у Донецькій, Луганській області, Криму.

"Підпілля ОУН діяло по всій території України, включаючи Донецьку, Луганську області та АР Крим. В тих регіонах воно було слабше, ніж на Львівщині, бо не було багато часу заснувати його. УПА діяла на території Житомирської, Київської, Вінницької, Хмельницької областей також боївки існували на Уманщини, в Холодному Яру, на межі сучасних Кіровоградської та Черкаської областей.  На Схід повстанці робили рейди. Такі рейди для створення незалежної України робилися й у радянський час, навіть у 1950-х роках підпілля діяло на Хмельниччині, Київщини, Вінниччині", - розповідає науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун.

Міфи про УПА

Історики говорять, через те, що впродовж тривалого часу, навіть за сучасної України, історію діяльності ОУН УПА не дозволялося досліджувати і говорити про неї, виникло чимало міфів. Частиною з них й досі послуговуються російська пропаганда. Головним міфом є твердження про те, що українські націоналісти співпрацювали з нацистською Німеччиною.

"Співробітництво було нетривалим, воно закінчилося швидше, ніж співробітництво Радянського Союзу з Третім рейхом. З кінця 1941 року ОУН у підпіллі боролася проти нацистів, с початком 1943 року з’явилася УПА, яка почала атакувати німецькі гарнізони, вести бойові дії з поліцейськими та есесівськими частинами. Щоб боротися з УПА нацисти навіть залучали найкращих генералів СС", - говорить Ігор Бігун.

Другий міф твердить, що активісти ОУН брали участь в Голокості, переслідуваннях євреїв. "Насправді, коли з’явилася УПА, більшість євреїв вже були вбиті в Україні. Тих, хто залишився, намагалися рятуватися, зокрема, такі євреї служили в Українській повстанській армії, як лікарі, як військові спеціалісти. У штабі УПА, наприклад, служив лейба Іцек Добровський, уродженець Київської області, рядовий Червоної армії, якому УПА надало притулок. Він писав різноманітні роботи, летючки, листівки до різних народів, які були на службі нацистської Німеччини, закликаючи їх дезертирувати і переходити до УПА", - розвінчує неправду Ігор Бігун.

Третій міф був про те, що ОУН була авторитарна чи тоталітарна організація, яка боролася за певну диктатуру, що це була організація  з ультраправою ідеологією, яка передбачала усунення всіх національних меншин, культивувала ненависть до росіян.

"Насправді ОУН перетерпіла певну революцію. На початку 30-х вона мала більш праву ідеологію, але під час війни, коли ОУН зустрілися з центральною, східною Україною, зрозуміли, що диктатура не сприймається населенням. Вони скорегували деякі речі у своїй ідеології на засадах демократизму до тієї міри, яка була можлива для підпільної революційної організації, яка була в стані бойових дій. Про виборність посад у підпіллі не йшлося. Але у своїй пропаганді ОУН УПА декларувала, що вона бореться за знесення диктатури, як націонал-соціалістичної, так і радянської, за рівні права для всіх категорій населення, національних меншин, за соціальні права робітників. Це була програма, направлена на поєднання національних та соціал-демократичних засад. Остаточно це було закріплено у серні 1943 року на третьому надзвичайному зборі ОУН, де було ухвалено нову програму ОУН", - коментує Ігор Бігун.

Історія у кожного своя

 Документальна історія дає свою оцінку подіям, які відбувалися в Україні більше, як 70 років тому. Зараз історики наводять цифри, аналізують документи, розказують відомості, які багато років були під архівними замками.

Та ще живі люди, які добре пам’ятають ті часи, бо тоді проходило їх дитинство. І ворогуючі сторони  - це не рядки в документах – реальні люди, які й досі живуть у спогадах.

"Вона була  з підпілля, - розповідає про свою старшу сестру Тарас Пащак.  Але не сиділа в криївках, передавала гроші, медикаменти, передавала естафети. Мені тоді було 7 років. У мене є один випадок, який я згадую і можу з гордістю сказати, що брав участь у підпілля. Вони прийшли до мого батька - 4 хлопців з УПА, було потрібно виставити когось "на атас". Потрібно це було для того, щоб, коли їхали москалі, вони не розуміли, чому дитина біжить до хати, думали що налякалася, а треба було бігти попереджати – їде облава. Такий робили зв’язок, мобільних тоді не було".

Пам’ять – те, що передається у спадок. Про це сказав заступник міністра культури Ростислав Карадєєв. Та додав, що кожен із нас сприймає історію по-своєму з тої інформації, яку має.

"Багато хто пройшов радянську школу, хтось вчився на підручниках західних, але сьогодні є можливість всім підвести їх під одну риску, яка б об’єднала нас у справедливих оцінках минулого", - резюмував представник уряду.