Представники медичної освіти б’ють на сполох – кваліфікація випускників медичних вузів катастрофічно низька. Вже сьогодні підтвердити диплом про вище освіту вчорашні студенти не можуть в Ірані, Іраку, Кувейті. Зниження рівня освіти сприяє тому, що до України все менше їдуть на навчання. Більше того, все більше абітурієнтів обирають навчання за кордоном. Так само молоді лікарі все частіше їдуть працювати за межі України. Чому все так, і що з цим робити?

Більша кількість - нижча якість

Проблема якості освіти стосується не лише медичного напрямку. Як зазначає перший заступник Міністра освіти і науки України Володимир Ковтунець, за індексом глобальної конкурентоспроможності, ми маємо показник охоплення вищою освітою - 11 місце у світі із 140 країн. За якістю підготовки персоналу в установах та закладах – 94 місце.

"Проблеми ж підготовки медичних кадрів транснаціональні. У країнах Євросоюзу дефіцит медичних кадрів сягає близько мільйона, дефіцит лікарів – 230 тис. Це для нас є потужним міграційним насосом. Через це сьогодні Україна має дефіцит лікарів 22 тис осіб", - наводить статистику ректор Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика Юрій Вороненко.

За його словами, глобальна криза кадрових ресурсів – не тільки нестача кадрів. Це проблема компетентності лікаря в життєвих реаліях. Є величезні диспропорції географічні і професійні. Професійні диспропорції там, де є безкоштовна і платна інтернатура. Ті, хто йде на платну інтернатуру обирає ті професії, які не потрібні на ринку, що потім утворює тиск на медичний ринок.

Якщо щось не змінити у цій системі, то Україна ризикує перетворитися на країну, яка випускає неконкурентоспроможних спеціалістів.

"З визнанням дипломів медичних закладів маємо проблеми в Ірані, Іраку, Сирії, Саудівській Аравії, Йорданії, Кувейті. Через низьку якість нашої освіти. Маємо ноти протесту від Міністерств через наші посольства. Якість освіти низька і має тенденцію до зниження. Що у цій ситуації робити?", - запитує Володимир Ковтунець.

Що змінювати в додипломній медичній освіті?

За словами заступника Міністра освіти і науки, в першу чергу потрібне нормативне забезпечення діяльності.

"Те, що у нас називається спеціалізацією, відповідає у міжнародній класифікації вузьким галузям освіти. Спеціально зроблено так, щоб ВНЗ, отримавши ліцензію на широку спеціальність, наприклад, фармація, міг запровадити освітні програми. І у рамках цієї спеціальності готувати внутрішніх фармацевтів, польових, військових, промислових фармацевтів", - говорить  заступник Міністра.

Потрібно на законодавчому рівні визначити, що спеціалізація дає невичерпний перелік спеціальностей.

ВНЗ мають отримати автономію в питаннях прийняття рішення, яких спеціалістів готувати, а не чекати затвердження з Міністерства. Для цього мають бути враховані потреби ринка праці. В цьому також доведеться попрацювати, бо урядовці говорять, що репрезентативної статистки наразі немає. Потрібно розуміти, кого потребує ринок, але, коли держава або бізнес робитиме замовлення на підготовку певного спеціаліста для нього має бути передбачена пристойна робота.

Та якщо є забезпеченість гарною роботою, то кваліфікація спеціаліста має бути гарантовано високою. Тут постає питання до системи тестування випускників.

"Те, що робить зараз система КРОК (система тестових ліцензійних екзаменів – прим.авт) – це добре, але треба поставити питання про предметне використання цього тесту. Якщо випускники успішно проходять тест, а потім йдуть в Іран і не проходять їх тест, то щось не так", - говорить Володимир Ковтунець.

Урядовець пропонує запровадити галузеві стандарти з медицини. Володимир Ковтунець вважає, що у таких прикладних напрямках освіта має опиратися не на освітні стандарти, а орієнтуватися на професійні стандарти, які відповідають умовам ринку праці. За його словами вже розроблені бакалаврські стандарти, але вони очікують на затвердження.

Також Міністерство освіти і науки пропонує Міністерству охорони здоров’я відпрацювати проект постанови і передбачити запровадження загальнодержавного кваліфікаційного іспиту з медицини.

Окреме питання – підготовка спеціалістів за державні гроші. Зараз Міністерство працює над законопроектом для запровадження різного рівня фінансування для різних спеціальностей.

"Виявилося, що у нас найдорожчі гуманітарії. Вони у 1,5 рази дорожче обходяться, ніж інженери. Медики приблизно в тому ж діапазоні. Для порівняння, Польща витрачає на підготовку лікаря у 3,8 рази більше, на підготовку гуманітарія", - говорить Володимир Ковтунець.

Підготовка медика після вузу

Для комплексного вирішення питання з покращенням кваліфікації спеціаліста потрібні зміни й у післядипломній освіті.

"Існує три рівні медичної підготовки. Ми говоримо, що лікар має набирати бали, ці бали не мають жодного відношення до післядипломної освіти. Є додипломна освіта, коли лікар отримає диплом, але не має статусу спеціаліста, є післядипломна освіта, де він отримує спеціальність", - розповідає Юрій Вороненко.

Перші два рівня післядипломної освіти - це інтернатура і резидентура. Третій рівень медичної освіти – безперервний професійний ріст. Кожен лікар мусить вчитися все своє професійне життя.

В Україні основним вид освіти після отримання диплому є інтернатура. Інтерн знаходиться у вузі лише 1/3 часу, 2/3 часу вуз не має до нього жодного відношення. Резидентура – така форма навчання, яка проводиться після інтернатури для здобуття устоїв спеціальності, проводиться виключно у вузі, а не у закладах охорони здоров’я. В Україні резидентура передбачена, але не реалізована.

Якою має бути тривалість післядипломної освіти? Є спеціальності, які потребують вчитися 3 роки, є – 4 роки і більше.

"Післядипломна освіта проводиться по-різному, але є одна загальна риса. Може бути один етап – післядипломна освіта, коли отримав диплом і потім на 3-5 років безперервно пішов вчитися в інтернатуру чи резидентуру. Є двохетапна система навчання: перший етап – певні базові спеціальності, другий етап – більш поглиблені навчання до  5 років. Є трьохетапна система післядипломної освіти", - розповідає про світові практики Юрій Вороненко.

Наприклад, в Ізраїлі після 6 років навчання, після отримання диплому, обирається одна спеціальність, яку треба опановувати ще за 6 років. Є приклад Молдови, коли після 6 років навчання випускник обирає одну з 43 спеціальностей і продовжує навчання від 3 до 6 років.

Одноетапна підготовка неоднозначна, бо протягом 5 років країна не має фахівців Немає етапу, коли можна залишити навчання. Вигіднішими для країни є більш гнучкі 2-3 етапні системи. Наприклад, Великобританія - двоетапна модель: 2 роки після завершення навчання, перший рік – базові дисципліни, завершується тим, що фахівець складає екзамен з загальної медицини та може працювати у загальній медицині. Майже скрізь у Британії ці фахівці можуть працювати помічниками лікаря. Для того, щоб отримати статус спеціаліста майже скрізь потрібно вчитися до 6 років",  - наводить приклад Юрій Вороненко.

В Польщі також двохетапна модель, вона відрізняється від британської тим, що там повне навчання, а потім 13 місяців стажування після отримання диплому. Після стажування це може бути лікар, але на самих нижчих кар’єрних щаблинках. Для того, щоб стати лікарем потрібно піти на другий етап, вибрати одну з 77  спеціальностей та провчитися від 2 до 6 років.

Одною з найкращих у світі моделей трьохетапної освіти є французька.

"Після завершення навчання у Франції 3 роки відведено на підготовку з загальної медицини. Це щось схоже на нашого лікаря загальної практики. Він може полишити навчання і працювати лікарем загальної практики. Але матеріальні стимули сприяють йти вчитися далі. Є резидентура 1 рівня до 2-х років – 36 спеціальностей, є резидентура 3 рівня з найбільш вузьких спеціальностей"- говорить ректор академії.

Юрій Вороненко зазначає, що в Україні є загальна проблема - 1-2 років інтернатури не вистачає. Наш лікар, який емігрує у Румунію, Чехію, Польщу має довчитися. Як зараз в Україні розподілені лікарі? 2/3 лікарів усіх сферах МОЗ, Міноборони, СБУ і інших галузях, де є медицина, працюють за 16 спеціальностями. Решта  - за іншими 111 вузькими спеціальностями.

"2/3 практично покривають первинний рівень допомоги, то може було б доцільно тільки базові спеціальності готувати в інтернатурі, а інші відправляти на резидентуру чи спеціалізацію?", - пропонує Юрій Вороненко.

Що ж до підготовки вузьких спеціалістів, то вона має бути штучною. Для того, щоб закрити потребу у вузьких спеціалістах, достатньо кожного 4 випускника інтернатури, якщо поступатиме за конкурсом в резидентуру, можемо перекрити до 95% . Вступ в резидентуру може бути 400-450 осіб щороку.

Більше того, потрібно вводити й квотний принцип, визначити, скільки тих чи інших спеціалістів потрібно найближчі роки. Так роблять у Штатах, у Франції.

Окрім змін у дипломній та післядипломній освіті урядовцям, парламентарям, освітянам та медикам потрібно визначитися з тим, як навчати менеджерів для медицини, впорядкувати відносини між навчальними закладами та закладами охорони здоров’я та зробити все, щоб лікарі сьогодні могли думати про пацієнтів, а не про заробітну плату та виїзд за кордон. Всі причетні до питання сталять собі за мету до 1 березня створити відповідну резолюції, де мають бути відповіді на більшість проблемних питань освіти.