Війна на Сході змінила чимало в Україні. Одні з найбільш значущих та драматичних змін, відбулися в українській енергетиці. По-перше, ми стали незалежними від імпорту російського газу. По-друге, втратили контроль за покладами антрацитового вугілля. До того ж у зміни екології планети мають знайти відображення у подальшій роботі енергетичної генерації, у тому числі й України.

Для того, щоб зрозуміти, як саме має розвиватися енергетика країн уряд прийняв рішення розробити Стратегію енергетичного розвитку країн. У відповідності до тексту проекту цього документу, Україна має стати енергонезалежною країною, скоротити використання вугілля, сприяти розвитку альтернативних джерел енергії.

Зараз проект Стратегії опублікували на сайті Міністерства енергетики та вугільної промисловості для всебічного обговорення.

До речі, це не перша спроба створити подібну Стратегію. Схожі процеси відбувалися й за каденції попереднього уряду. Потім відбулися зміни у Кабміні, і все почалося знову.

Що дасть для України створення Стратегії енергетичного розвитку? Чи буде така Стратегія створена взагалі? Та чи з неї потрібно починати реформування паливно-енергетичного сектора? Про це ПРАВДА говорила з президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончаром.

Головна мета розвитку енергетики на період до 2035 року – забезпечення енергетичної безпеки і перехід до енергоефективного та енергозаощадливого використання і споживання енергоресурсів із впровадженням інноваційних технологій. Чи буде ця мета досягнута, на Вашу думку?

Цього ніхто не знає і знати не може. Адже спроби прийняти аналогічні стратегічні документи вже були.  Ще у 2014 році Міністерство енергетики замовило написання стратегії Національному інституту стратегічних досліджень. Паралельно профільний Комітет ВРУ попросив групу експертів розробити свій варіант Стратегії, який робився під егідою Центра Разумкова. При порівнянні з’ясувалося, що ці документи не протирічать одне одному у фундаментальному плані. Різниця була тільки у підходах. Якщо варіант, який розроблений НІСД був розрахований до 2035 року, то в другому пропонувалася стратегія перехідного періоду, з урахуванням того, що Україна живе у воєнних умовах. Квінтесенція була направлена на те, щоб мінімізувати існуючи залежності від ворога, по газу передусім, по електроенергії, нафтопродуктах. І не створювати нових залежностей. Все це було закладено в проект, який розроблявся під егідою Центра Разумкова.

На початку 2016 року був готовий об’єднаний варіант. Але навесні сталися зміни в уряді, з’явився новий Міністр, який захотів почати все спочатку.

Після дискусій, які точилися близько 5 місяців, було прийнято рішення доопрацювати ті пропозиції, які вже були прописані. Зрештою такий продукт з’явився і зустрів критику, як від експертів, такі і від Єврокомісії, яка прислала свої негативні зауваження про те, що цей проект не може бути прийнятним.

Що їм не подобається в цій стратегії?

Не вони її робили. Потрібно розуміти, що ослабленій державі будуть намагатися диктувати свої умови і своє бачення і нав’язувати свою стратегію.

Нас може чекати нова залежність?

Під гаслами прикриття щодо євроінтеграції нам можуть нав’язувати те, що для нас або неприйнятно, або не в такій формі прийнятно. Нав’язувати нам пріоритет виконання кліматичних обмежень – це не те, що нас цікавить у першу чергу, оскільки нам потрібно вижити, пройти складний період. Важливий момент, який підтвердили три воєнні роки, нам потрібно робити ставку максимально на енергетичну самодостатність, щоб не залежати від Сходу і Заходу. Оскільки ми бачимо, що в Євросоюзі розгортаються неоднозначні процеси, які можуть привести до того, що частина наших європейських друзів, а вони вже і так наші гібридні друзі, можуть перейти в категорію ймовірних противників.

Ви про якусь конкретну країну говорите?

Неоднозначні процеси відбуваються в Угорщині. Так само попри весь розвиток українсько-польських стосунків, бачимо, що і у Польщі вкрай неоднозначні процеси. Коли не остання людина у польській політичній ієрархії - Ярослав Качинський - висловлюється і ставить умови Україні, за яких буде розвиватися українсько-польське співробітництво. Це наводить на думку, що певні плани партнерства Україні і Польщі з розширенням використання енергетичної інфраструктури, потрапляють в ризикову зону через можливі непередбачувані рішення у Варшаві. Польща з дружньої для нас країни, якщо качинізація її політики буде продовжуватись, трансформуватиметься в недружню, й ми просто створимо для себе непотрібну залежність.

Якщо ставиться мета, то потрібно зробити все, щоб її швидко досягти. Зараз ми маємо нульову залежність від Росії по газу, це досягнення. Але імпортуємо з європейських напрямків. Якщо бачимо, що європейське енергетичне право все менше спрацьовує, не маємо права цього не враховувати. Якщо є можливість наростити власний видобуток, то це треба робити.

Уряд проголосив курс на повну газову самодостатність, але з парламентом не допрацювали й парламентарі не проголосували при прийнятті бюджету за зниження рентної ставки до 12%, що потрібно для стимулювання газовидобутку. Більше того, з другого кварталу піде додаткове навантаження на газовидобувний сектор, у вигляді 12,5 доларів за тисячу кубометрів плати за приєднання до мережі. При такому підході газовидобуток буде стагнувати. Його ж потрібно стимулювати, щоб десь у 2022-2025 роках вийти на показник 26-27 млрд кубів видобутку, паралельно скоротивши внутрішнє споживання. Якщо ми минулого року спожили 31 млрд кубометрів, то скоротити ще річне споживання на 4-5 млрд ми можемо.

Такі дії виглядають дивно, адже в Стратегії прописані пріоритетними газово-ядерні джерела енергії. Проблеми з газовидобутком Ви проговорили. Та є чимало проблем і у атомному секторі. Зношеність блоків, і запуски нових реакторів поки на стадії обговорення…

Роботи, що пов’язані з продовженням роботи ресурсу та експлуатації наявних блоків - нормальна світова практика. Звісно, що є ті, які вже отримували продовження ресурсу і мають бути виведені з експлуатації. Тому актуалізується питання введення в експлуатацію нових потужностей. Зараз мова йде про добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС. Потрібно щоб в стратегії розвитку атомної енергетики була відображена позиція про її розвиток на новітній (неросійській) технологічній базі. Потрібно просто поглянути на те, чи варто ставити блоки-мільйонники чи більш дрібний "калібр". Це питання має бути вирішено принципово. До його рішення ще не підійшли.

Базовий газово-ядерний цикл важливе значення має для електроенергетики, бо потреба в електроенергетиці буде об’єктивно зростати.

Разом з тим, ядерна енергетика – базова генерація, потрібна маневрова генерація. Цю роль виконує теплова генерація, яка залежить від вугілля, а з ним у нас не складається по трьом причинам. Перша – глобальна причина – Паризька кліматична угода, хоча я не певен, що її будуть виконувати, і я не певен, що нам так вже буде потрібно виконувати її прямо відразу. Друга причина – фізична зношеність вугільної генерації. З неї витягнули ресурс, бо це типова паразитарна форма українського олігархату, яка працює за принципом: мінімальні затрати – максимальні прибутки собі в кишеню. Витягнемо залишковий технологічний ресурс, а решта хай потім держава вирішує, що робити. Третє – антрацитові марки вугілля на окупованій території і це сформувало нову залежність. Ставилось за мету, що вугільна складова в тепловій генерації має бути мінімізована. Так запросто цього досягти не вдасться, бо нам потрібні маневрові потужності для того, щоб стабільно працювала ОЕС і у випадку відключення якогось ядерного енергоблоку могли б чим компенсувати.

Яким саме чином вугільна складова може бути знижена?

Потрібно збільшувати потенціал відновлювальної енергетики, потенціал, але не стільки з сонця чи вітру, бо вони також є дестабілізаторами ОЕС, бо коли вітер не дме і сонце не світить, то утворюється провал. Ця перспектива пов’язана з біомасою. У нас великий обсяг відходів аграрного виробництва, це потрібно використати.

Якщо все ж почнеться збільшення видобутку газу, то його можна буде використовувати й для потреб електроенергетики.

Чи розуміють в Міненерго, які саме галузі теплової енергетики підтримувати в першу чергу?

Я не знаю, до чого готові в уряді. Вони говорять правильні слова, але їхні дії часто доволі сумнівні. Ще одна фундаментальна річ - наш енергетичний сектор, чи те, що ми по інерції називаємо паливно-енергетичним комплексом. Але комплексом він вже і не є. Бо комплекс – це сполучення взаємопов’язаних компонентів у функціональній цілісності. У нас же відбулася фрагментація паливно-енергетичного комплексу по олігархічним імперіям. Цей процес розпочався з кінця 90-х - початку 2000-х, коли олігархат зміцнів. Не було і немає того олігарха, який би не мріяв собі щось з енергетики підтягнути задля забезпечення енергетичної стійкості власної олігархічної імперії. Про державу, соціум вони й не мислять, мислять тільки в рамках власного клану чи угруповання. З ким асоціюється в Україні нафта і нафтопереробка? Звісно, з Коломойським. Газ і хімія свого часу асоціювалися з Фірташем, вугільна генерація асоціюється з Ахметовим, бо 70% генерації в його руках.

Держава повинна була б створити певні правила гри, через законодавство, визначити стратегічні напрямки, виходячи з того, що потрібно для розвитку економіки, а не з того, що важливо для олігархічних груп. Цього не відбулося. Паразитарна олігархія мислить не категоріями розвитку, а категоріями, як більше хапнути і вивести в офшори. Зрештою, державні документи стратегічного характеру ними ігноруються, бо передбачають інвестиції, причому довгострокового характеру. А навіщо вони тому, для кого важливо «жити сьогодні й зараз», «взяти від життя все й негайно»?

В одному з базових проектів стратегії стояло питання мінімізації вугільної залежності. Зараз бачимо, що намагаються цю залежність зберегти і розвинути під різними соціальними гаслами - подбати про людей. Насправді, це направлено на збільшення залежності неприпустимої за воєнних умов.

Є ще одна суттєва проблема в секторі. Мережі енергопостачання вкрай зношені, на модернізацію магістральних мереж до 2025 року потрібно близька  2.9 млрд євро, на розподільні мережі до 2020 року -  2.8 млрд євро. Де взяти ці кошти?

Братимуть зі споживачів, як завжди. Зараз бачимо з дискусій навколо Київенерго. Йдеться про мінімізацію частки Ахметова. Може бути наступний сценарій: Кличко має на увазі, щоб громада Києва зайшла у власність Київенерго, маючи на увазі генеруючі потужності, а Ахметов має на увазі, що готовий віддати мережі. Тобто там, де можна заробити – олігарх хоче залишити собі, а там, де потрібно витрачатись, хай громада забирає. Якщо так трапиться, то хто платитиме за це? Звісно – споживач! Через відповідний тариф, який з’явиться, буде затверджено нібито незалежною НКРЕКП і буде покладений на споживача. Ахметов свої прибутки отримуватиме, але виглядатиме мало не благодійником, бо поділився своєю власністю з громадою. Але насправді до тарифу, який буде у Ахметова за виробництво, додасться ще тариф за транспортування. А втрати будуть великими, бо модернізувати одразу мережі не вийде.

Виходить, писати стратегії не дуже правильний шлях в поточних умовах. А що тоді потрібно робити?

Я не даремно сказав про фрагментацію паливно-енергетичного комплексу. В цьому контексті, невирішеність цілої низки питань принципового характеру, не дає можливість реорганізувати сектор. Для того, щоб зробити модернізацію тепломереж, потрібні гроші. Власник говорить, у мене немає грошей. Бо гроші, які заплатив споживач - вже в офшорах. Потрібно фундаментальне, принципове рішення про унормування фінансових потоків в енергетиці, зокрема, офшорних схем. Ці гроші повинні працювати тут, з них мають платитися податки. Частина з цих коштів має повертатися частинами в ту саму модернізацію. Але знову, в корумпованій державі це можна зробити? Не виходить. Потрібно, щоб приватний власник, незалежно від того паразитарний він олігарх чи підприємець, який намагається щось зробити, чітко розумів, що і цього року і наступного він матиме ту ж саму податкову схему, його не кошмаритимуть перевірками, він зможе виділити частину коштів, зробивши п’ятирічний план, і буде модернізувати генерацію. Він повинен розуміти, що зможе залучити нормальні кредити на прийнятних умовах. Можна було б піти тим шляхом, яким пройшли країни Центральної Європи - залучили провідні європейські компанії в свій енергетичний сектор. Це лягло б певним тарифним тягарем на споживачів, але система стабілізувалася б. Високий рівень цін на енергетичні продукти і послуги привів би до енергоощадливості і переходу на енергоефективні технології.

В наших умовах, я б пропонував не приймати стратегію, а визначити певні стратегічні напрямки – коридор можливостей окреслимо, червоні лінії виставимо, за які не можна заходити. Наприклад, немає сенсу розвивати вугільну генерацію, якщо ти не контролюєш видобуток антрациту, який потрібен для генерації. Або якщо так хочеться продовжувати з вугільною генерацією, то треба зобов’язати замінити котлоагрегати енергоблоків на використання іншої марки вугілля.

Створити механізм примусу: ти хочеш продовжувати, але плати більше, бо ти підриваєш енергетичну безпеку країни. Чи ти потрібно продумати імпортні схеми, але не по формулі Роттердам +, потрібно Регулятора зробити незалежним, щоб він не за назвою, а по суті таким був. Все повертається до того ж Гордієвого вузла, який розв’язати неможливо, потрібно тільки рубати.

Дивлячись на те, що відбувається зараз, можу сказати, що ситуація навколо енергетичної стратегії в чергове призведе до того, що після сплеску дискусій і негативної реакції гібридних друзів з Європи все зайде в глухий кут. Потім зміниться уряд і все розпочнеться з початку.