Кулеба: сьогодні держава має зробити все можливе, щоб дитина не стала сиротою

773
Кулеба: сьогодні держава має зробити все можливе, щоб дитина не стала сиротою

В Україні близько 106 тис дітей живуть, виховуються та здобувають освіту в інтернатах. Близько 100 тис дітей мають рідних батьків, які з різних причин не можуть виховувати їх. Деякі сім’ї надто бідні, дехто не хоче виховувати дитину, а в когось вона хвора або має певні вади розвитку і не може вчитися в звичайній школі. Прикро, але звичайні школи дуже часто не готові приймати на навчання особливих діток.

Чи робить щось держава, аби повернути дитину в родинне коло та допомогти адаптуватися особливим дітям у суспільстві? Чи може родина, яка віддала дитину до інтернату отримати допомогу і стати спроможною виховувати власну дитину?

Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба говорить, що все це цілком можливо. Україна сьогодні готова почати шлях відмови від виховання дітей в інтернатах. Напевно, на це знадобиться не один рік, але саме у 2017 можуть бути зроблені перші фундаментальні кроки у цьому напрямку. Всі подробиці – в ексклюзивному інтерв’ю ПРАВДІ.

 

Пане Миколо, з початку року Ви дали інтерв’ю одному з українських ЗМІ про дітей сиріт. За останній  цей час це було перше таке інтерв’ю. Чому  представники влади так рідко говорять про проблему дітей-сиріт?

Я постійно наголошую на проблемах дітей, які є сиротами, але питання в іншому. Сьогодні сиріт залишилось не так багато, а основна маса дітей - це діти, які проживають в сім’ях зі складними життєвими обставинами, тому потрібно сьогодні наголос робити на тому, як запобігти сирітству. Війна на Сході, окупація, економічні, соціальні проблеми. Що ми маємо зробити  і не тільки, як державні органи, але  як суспільство, щоб нам зберегти взагалі сім’ю, зберегти дитину в сім’ї? От в чому проблема. За роки незалежності  України - за двадцять п’ять років - кількість дитячого населення зменшилася у два рази. І сьогодні існує доволі серйозна проблема вимирання нації і це виклики досить серйозні для нас сьогодні. Звичайно, сироти  - найбільш вразливі діти, в них немає сім’ї, вони потребують особливого захисту. Якщо ми не зупинимо сирітство, якщо ми не зробимо все можливе, щоб надати необхідну допомогу в сім’ї, щоб дитина залишилась в сім’ї, то ми ніколи проблему сирітство не вирішимо .

Це комплексна глобальна проблема, тим не менш, скільки взагалі сьогодні є інтернатів? Кому вони підпорядковані і скільки дітей  сьогодні знаходиться в тих закладах?

Можу сказати одну прикру річ, як на мене, кількість дітей в інтернатах зростає сьогодні. Хочу розвінчати міф про те що, в інтернатах знаходяться здебільшого сироти. Сьогодні серед 106 тисяч дітей в інтернатних закладах, тільки 8% відсотків сироти. 8,5 тисяч  - це діти сироти. 92% дітей -  діти, які мають сім’ї, але з тих чи інших причин сім’я направила цих дітей до інтернатного закладу.

У системі закладів маємо 751 заклад, вони підпорядковані Міністерствам: Міністерству охорони здоров’я - 39 закладів - будинки дитини. Будинок дитини – це діти від нуля до чотирьох років, маленькі діти. І ще за радянських часів, такі заклади були створені саме в системі охорони здоров’я, тому що дитині у такому віці потрібна в основному медична допомога, так вважалося. Сьогодні в цих закладах 50% відсотків тільки дітей-сиріт, всі інші діти мають батьків, в основному - це молоді мами, яким немає де жити, або вони не вміють доглядати свою дитину, або не хочуть. Вони залишають малюків у будинку дитини, потім пишуть заяву і пішла собі мама. Далі з будинку дитини, діти можуть потрапити в заклади системи Міністерства соціальної політики, якщо дитина має серйозні вади здоров’я, тобто інвалідність. Такі діти розподіляються у 49 закладів, які підпорядковані цьому відомству.

Система так  була створена, що для дитини  з особливими потребами  з інвалідністю, а в  інтернатних закладах  50% дітей, які мають особливі потреби, немає місця і звичайній школі. Так відбувається і сьогодні Тому у нас величезна кількість дітей сьогодні або в інтернатному закладі, тому що не мають доступу до навчання в звичайній школі за  місцем проживання, або на домашньому навчанні. Майже 55 тис дітей навчаються вдома, тому що мають певні  вади, а школа не готова прийняти цих дітей  і знову ж таки - це спадок радянської системи.

Якщо дитина більш-менш здорова – то направляється до закладів, що знаходяться у системі Міністерства освіти і науки. Таких інтернатних закладів найбільше -   580 інтернатів. Це і санаторні школи, і школи для обдарованих, а також спеціальні і спеціалізовані школи-інтернати. Там знаходиться основна кількість дітей, тому що ще за радянських часів вважалось, що для людини головне навчатись.

Сьогодні і під опікою, і в прийомних родинах, дитячих будинках сімейного типу десятки тисяч дітей знаходяться. Порожні місця, які залишилися в цих закладах  просто наповнили діти з сімей. Вдумайтесь в цифру – 7 мільярдів гривень фінансування, з яких більше 80%  йде на персонал, на комунальні, на ремонти, на утримання будівель. На саму дитину - тільки 15% з цих грошей. Тобто з семи мільярдів, тільки один мільярд який був витрачений саме на утримання дитини, на харчування, на лікування і на одяг .

Ви вважаєте, що  сьогодні система інтернатів – це є  свого роду пережиток радянської системи, а є альтернатива? Чим заміняти, і цікаво, як саме це зробити?

Жодної альтернативи сім’ї не має бути, тому що це право дитини. Чому? Тому що будь-де, дитина не буде почуватися в безпеці. Інтернат ніколи не замінить сім’ю. Навіть якщо дитина живе в небезпеці в цій сім’ї, то інтернат по всьому світі за всіма документами вважається місцем несвободи дитини. Дослідження говорять, що три роки перебування дитини в інтернаті уповільнюю її розвиток на один рік. Більше 50% відсотків дітей проживають в інтернатних закладах більше трьох років. Дослідження показали також, що спеціалістів, які можуть працювати з дітьми, які мають вади здоров’я там настільки мало, що вони не спроможні надати допомогу кожній дитині, яка потребує цього лікування. Бюджет показує, що на лікування в інтернатному закладі на дитину ми витрачаємо 1 гривню на день. Скажіть, будь ласка, а що такого особливого ми можемо зробити  на ці кошти? На харчування, до речі, виділяється 23 гривні на день.

Що робити в такій ситуації? Зрозуміло, що важливо повернути дитину в сім’ю, щоб родина виховувала дитину, а як? Є проблема: цих дітей не сприймають, вони мають певні проблеми, щоб отримати гідну освіту. Ви сказали, що громади не готові також. Давайте більш детально поговоримо про це. Що означає територіальна громада не готова? Ви сказали про послуги певні, які мають бути? Про які кроки ми говоримо? Як саме вони будуть  зроблені, щоб дитина виховувалась в родині?

Є два шляхи. Перший – нецивілізований - до тих семи мільярдів додамо ще сім мільярдів, щоб забезпечити необхідне лікування, одяг, харчування, можливо, додаткових спеціалістів в інтернатних закладах, але ще раз повторююсь, дитина ніколи не буде почувати себе в безпеці, коли відірвана від сім’ї. Тому тут немає альтернативи тому щоб, відходити поступово від інтернатної системи.  В умовах децентралізації, коли ми говоримо про те, що ми створюємо спроможні громади, відповідальні громади, нам треба відповісти на питання, а спроможність і відповідальність - це про що? Це про інфраструктуру, про дороги, про школи, про що ця спроможність? Як на мене, ця спроможність і відповідальність має стосуватися саме людей, які проживають на цій території і максимально все має зробити держава, щоб дитина проживала в безпеці і благополуччі  в сім’ї. У нас сьогодні в інтернатних закладах проживає 106 тисяч дітей, а в неблагополуччі, в громадах ще 600 тисяч дітей проживає в складних життєвих обставинах. Це та черга дітей, які готові бути направлені  до інтернатних закладів. Якщо ми нічого з ними не зробимо, то система інтернатних  закладів  завжди буде мати запит на послугу. Громади щойно створюються, але навіть у новостворених громадах немає повної відповідальності за дитину. Все що від них потрібно, якщо там вже серйозна криза, то це відправити дитину на область в інтернатний заклад. Яким чином за таких обставин і за такою системою, громада може нести відповідальність за сім’ю дитини? Не може. Тому ми сьогодні пропонуємо стратегію  реформування закладів інституційного догляду, таким чином, щоб ці послуги надавалися не на рівні інтернатів, а на рівні громади. Щоб кожна громада розуміла, яку відповідальність вона несе, за те щоб дитина могла зростати безпечно і благополучно в родині.

Для цього потрібно створити необхідні послуги на рівні громади.  Що це мають бути за послуги? Це може бути денний догляд. Уявімо собі, є дитина, яка має особливі потреби. Мама, тато не можуть нормально працювати, тому що потрібно постійно доглядати. Має бути фахівець, який би міг доглядати  в день цю дитину. Друге - інклюзивна освіта. Ми маємо дати доступ дітям з інвалідністю до нормального життя, дати можливість їм ходити до звичайної школи.  Якщо потрібний там спеціальний клас відкрити або пандус  зробити, або туалет, то треба це зробити і дати можливість доступу, а не створити спеціалізовані інтернати в області, куди зігнати всіх дітей з особливими потребами.

Зрозуміло, що потрібно створити умови для навчання діток, які мають нормальні сім’ї, але батьки з якихсь причин не можуть доглядати весь день цю дитину, а школа не може прийняти нормально дитину. Добре, але є діти, які забрані з сімей, але батьки є, та вони не мають змогу доглядати  через алкоголізму, насильство в  сім’ї і так далі. Що тут громади можуть зробити?

Якщо ми говоримо за дітей, які не мають певного догляду, то я вам скажу, що це в основному через бідність. У нас кожна третя дитина живе за межею бідності. Друга причина - відсутність у батьків навичок догляду за дитиною, виховання. Тобто батьки не розуміють, як правильно доглядати і виховувати. Рішення є дуже простими. Якщо це бідність, а ми сьогодні дозволяємо собі витрачати майже 200 гривень щодня на дитину в інтернаті, з яких, як я  вже казав, 85% відсотків йде на персонал і на саму будівлю, то чому нам не підтримати цю дитину в громаді. Порівняйте,  на соціальні послуги для дітей в громаді витрачаємо 1,5 гривні в день. Тобто нам треба змістити акценти на надання послуг дитині і сім’ї в громаді. Має бути соціальний працівник, який працює і хоч кожного дня, якщо потрібно, якщо є небезпека. Навіщо направляти дитину до інтернату? Давайте попрацюємо з батьками. Давайте запевнимося, що дитина нормально почуває себе в сім’ї, що ми знайшли роботу для цієї сім’ї або дали якусь необхідну підтримку. Ми не говоримо про гроші, ні, не потрібно грошей. Хоча когось може і матеріально потрібно підтримати. Робота, працевлаштування, денний догляд, реабілітація - якщо дитина з інвалідністю і потребує реабілітації. Можливо реабілітація батьків, якщо вони мають певні залежності.

Принципи реформування доволі прості. То такі зміни можна починати робити вже завтра?

Можна починати, робити це завтра.

А ми завтра будемо це робити?

Уже розроблена стратегія. В Адміністрації Президента йде робота над тим, щоб в наступному місяці чи за місяць, чи за два, провести Раду Реформ, де Президент чітко хоче почути думку і представників регіонів, і Міністрів, і Прем’єр-міністра. Має бути зважена позиція в цьому питанні. Я хотів, щоб ви розуміли, проблема інтернатів - це не проблема закриття інтернатів. Ні, в жодному випадку. Допоки не буде створена система підтримки цих сімей і дітей, ми не говоримо про закриття інтернатів, ми маємо сьогодні націлити всі наші ресурси і всі наші сили, не те щоб  гарантувати безпеку і благополуччя на рівні громади, щоб зробити ці громади спроможними.

В країні сьогодні 106 тис дітей живуть в інтернатних закладах, але якщо розподілити їх по громадах, це не  так багато. В кожній громаді може виявитись 10-20 дітей, сім’ї яких потребують  допомоги. Громада має чітко розуміти, в чому є її повноваження, чи є якісь стандарти роботи з такою сім’єю. Міністерство соціальної політики вже розробило стандарти, просто  тепер ці стандарти треба  опустити з обласного, з районного рівня на рівень громади. Потрібно створювати систему на рівні громад, навчати фахівців, яким чином працювати, яка їх відповідальність за це і спрямувати ресурси. Тобто ми маємо тепер в цій реформі перейти від тієї старої системи, як на мене, вбивчої для дитини, на нову систему  підтримки сім’ї і дитини на рівні громади.

Ви сказали, що можливо цього місяця, наступного, за два місяці буде Рада реформ. Мені здається, що в цьому буде наша проблема. Ми не маємо чітких строків. На Вашу думку, все ж таки, запустити цю реформу про яку сказали, коли можна буде і коли будуть перші результати ? Україні знадобиться рік, два, три? Скільки?

Ця стратегія розрахована на 10 років, поступового переходу від старої системи до нової. Це не можна так просто зробити, постраждають діти. Вже є досвід іноземний, що коли досить швидкі кроки робилися, то діти залишались на вулиці. Так ми маємо діяти чітко. Кабінет Міністрів, має розробити план дій, виходячи з цілей Стратегії. В ньому чітко по місяцях, по роках буде розписано, хто за що відповідає, хто що робить.

Коли Кабінет Міністрів може це зробити?

Коли отримає доручення. Коли  буде проведено Раду реформ, Кабінет Міністрів отримає доручення і зробить план дій. Я зустрічаюсь з Міністрами стосовно реформування закладів, повірте, підтримка є на рівні кожного Міністерства і от буквально тиждень тому, ми зустрічались з Міністром соціальної політики. І Міністерство соціальної політики, не очікуючи  навіть якихось вказівок, вже працює над планом дій. Вже працює над створенням необхідного законодавства. Має ж бути й нормативно-правове регулювання. Маємо зрозуміти, які закони потрібно змінити, щоб плавно починати переходити від старої системи до нової. Я вже казав про стандарти послуг. Розробляються стандарти послуг. Має створитися ринок соціальних послуг. Сьогодні Міністерство соціальної політики розробило 27  стандартів,  і ще буде розробляти. Для того щоб за цими стандартами, можна було працювати на ринку соціальних послуг, а держава стала замовником цих послуг і принаймні 50% послуг могли надавати неурядові організації.

Є низка законів, норми яких застарілі і нам сьогодні на оті нові виклики потрібно відповідати.  Відійти від старої системи і збалансувати сьогодні систему. Збалансувати  на рівні  Кабінету Міністрів, знову ж таки діяльність всіх Міністерств  та об’єднати їх зусилля. 

Що\ буде з тими людьми, які зараз працюють в інтернатах, які працюють з  цими дітками? Як їм пояснити, що має відбуватися і де вони будуть задіяні?

В нас є вже дуже добрі приклади. Я вже казав про Міністерство соціальної політики  і про розвиток послуг і вже в багатьох громадах починають створюватись такі послуги, центри надання таких послуг. Якщо говорити про Міністерство освіти, то ми вже говорили про інклюзію. До речі, дружина Президента досить активно зараз розвиває інклюзивну освіту. Міністерство освіти вже говорить, що в минулому році зросла кількість дітей, які вже включені в освіту.

Стосовно охорони здоров’я, ми з Уляною Супрун говоримо про реформу будинків дитини. Як що говорити про позитивний досвід, вже є будинки дитини які реформовані, наприклад у Харкові. Цей заклад вже надає послуги раннього втручання і батькам, і дітям. Там 90% послуг націлені на батьків з дітьми. Щоб дитина не залишилась в інтернатному  закладі, в будинку дитини, а могла знаходитися дома з батьками або кожного разу батьки могли приїжджати і отримувати ці послуги.

У нас є  8% дітей сиріт. Що робити з дітьми, які все ж таки не мають батьківської опіки? Яка їм роль і місце буде відведено в цій новій системі?

Я вважаю, що сьогодні за останні десять років, досить серйозно розвинулась система прийомного виховання, дитячі будинки сімейного типу. 13 тисяч дітей сьогодні в прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу. На жаль, серед тих 950 дитячих будинків сімейного типу тільки 150 будинків - це ті, які надала держава. Всі інші були створені на власній житловій площі, або організації, або церкви їх будували. Тут державі треба приймати програму. Я вважаю, що досить швидко можна вирішити цю проблему. Якщо минулого року було направлено  трошки більше, ніж 500 дітей сиріт до інтернатів, то це взагалі можна вирішити. Нам треба поставити бар’єр на потрапляння  дітей сиріт до інтернатних закладів, тому що в нашій системі існує досить багато альтернативних форм виховання сироти. Якщо ми сьогодні левову частку від бюджету нашої діяльності спрямуємо на роботу з сім’єю, на роботу з дитиною, то, повірте, ми отримаємо ту систему, яка максимально ефективно реагує на біду дитячу, на біду сім’ї, на кризу, яка стається в сім’ї і приходить на допомогу. З радянських часів в цій системі, в системі саме профілактики, в системі превенції майже нічого не змінилося. Ми сьогодні сліпі, на рівні держави щодо того, що відбувається в кризовій родині. Немає достатньої кількості працівників, немає достатньої якості, стандартів роботи і так далі. Це тільки створюється зараз. Повірте багато роботи було зроблено, але недостатньо для того, щоб ми могли назвати цю систему ефективною. Я вважаю це має бути завдання номер один.

 

   

 

Поділитися у соціальних мерехах:


Новини

Відео

Теги

ЄС Аваков Авдіївка АТО боєприпаси бойовики бурштин військові виробництво Водяне Волинь ВР ВРУ газ Геращенко ГПУ ГРВІ грип Гройсман депутати держбюджет Держприкордонслужба Держрибагентство Дніпропетровщина ДНР Донеччина дороги ДСНС Думка народу ДФС експорт Житомирщина заборонена зброя загиблі Зайцеве законопроект Запоріжжя зброя зміни ЗСУ Кабмін Київ Київавтодор Київенерго Київрада Київщина Кличко КМДА конвертцентр контрабанда кошти Красногорівка Крим курсування Луганське Луганщина Львів Львівщина МінАПК Міноборони Мар'їнка МВС МОЗ наркотики Нацгвардія Нацполіція області обмеження обстріли ОБСТРІЛИ Одеса Одещина озброєння перевезення поїзд показники поліція поранені Порошенко приватизація Рівненщина ремонт Росія рух РФ Савченко СБУ сніг суд схованка транспорт Україна українці Укрзалізниця Укроборонпром Уряд хабар хабарництво Харківщина Широкине