Україна продовжує вести переговори щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Зустрічі відбуваються в різних форматах, групах та підгрупах. Активно обговорюється можливість проведення виборів в регіоні та введення поліцейської місії ОБСЄ. Та, чи матимуть результат такі перемовини? Чим сьогодні живе Донбас? Які політичні настрої превалюють на прифронтовій території? Відповіді на ці питання ПРАВДі розповів політолог-міжнародник Андрій Бузаров.

Андрію, які зміни в ситуації може принести чергові перемовини лідерів чотирьох країн в Нормандському форматі, які відбулися на початку цього тижня?

Я думаю, що цей раунд переговорів ніяк глобально не вплине на ситуацію в Україні. Це більше продовження імітації переговорів. Основний месседж - про який всі говорять – можливий консенсус з приводу виборів на Донбасі.  Та я в нього не вірю, бо регулярно спілкуюся з людьми, що живуть в Донецьку та Луганську. Там тенденції зовсім інші. Я припускаю, що вибори на Донбасі можуть бути, та явно не за українськими та міжнародними правилами, за якимись місцевими, і як наслідок, їх просто не визнають.

Наскільки висока вірогідність зараз, що вибори все ж відбудуться?

На мій погляд - 1% зі 100%, що вибори відбудуться. Їх просто неможливо там провести. Думаю, що все буде розвиватися наступним чином: зараз буде досягнуто консенсусу про те, що їх потрібно буде проводити. Далі, скоріше за все, Верховна Рада спробує прийняти відповідний закон про вибори. На цьому все й закінчиться. До реалізації справа не дійде. Неможливо провести вибори без Росії. А Росія та ДНР, звісно, саботують весь цей процес. Росія підтримує сепаратистів, а ДНР висуває нереальні умови. На днях Захарченко сказав, що вони готові повернути ДНР до складу України, якщо в Україні пройде процес денонсації, якщо визнається факт державного перевороту в 2014 році.

Якщо вибори не можливі, то з чим пов’язано зростання протестних настроїв? Минулого тижня протестували представники батальйону  "Азов", вони обіцяли прийняти доволі жорсткі заходи, якщо Порошенко погодиться на проведення виборів…

Я думаю, що це елемент сигналізації з боку Азову та інших націоналістичних та не націоналістичних організацій про те, що вони виступають проти будь-яких переговорів, пов’язаних з особливим статусом та виборами. В глибині душі лідери Азову знають, що справа не дійде до проведення виборів, але сигнал вони вважають за необхідне дати вже зараз.

Розвиток ситуації на Донбасі багато в чому буде заложити від того, чи введуть поліцейську місію ОБСЄ. Які тут можуть бути варіанти?

Я думаю, що це зовсім нереально. Ніякої спеціальної місії не буде. В ДНР та ЛНР говорять, що це просто неможливо. Вони проти цієї місії. Теоретично, якщо уявити, що це відбудеться, то місія має контролювати безпеку на непідконтрольній частині України та фактично сприяти стабілізації ситуації для проведення виборів.

До чого тоді всі ці розмови?

Імітація переговорів. Вони не можуть не проводити переговорів, нічого не робити. Тоді весь світ звинувачуватиме їх у бездіяльності. Висловлювання, що вибори будуть та їх не можна допустити – це здебільшого PR. Є ряд політичних партій в Україні і фракцій в парламенті, які дуже яро виступають проти проведення виборів. Ці ж партії постійно розпускають чутки, що є супердомовленість американців та росіян, що Нуланд приїхала та поставила умови провести вибори до серпня.

Ми можемо констатувати, що ситуація навколо конфлікту на Сході не змінюється, а передумови до її зміни є?

Ніяких передумов. Є тенденція до погіршення ситуації. За останні дні загинуло 7 військових. Періодично таке буде відбуватися. Я вже не говорю про цивільних, що гинуть. Тож тенденція є лише до погіршення, стабілізації, потім знову погіршення. До поліпшення передумов немає.

Як довго така ситуація може тривати?

Це невідомо, ніяких строків озвучити нереально.

На Вашу думку, що має відбутися, щоб сталися реальні зміни?

Для цього повинне відбутися суттєві зміни або всередині США, або всередині Росії. Наприклад, зміна керівництва країни. Така зміна в Росії маловірогідна найближчі роки, а в США вона можлива. У випадку зміни керівництва країни в кінці 2016 року, це може вплинути на взаємини між Росією та США, а це може опосередковано вплинути на ситуацію в Україні та на Донбасі. Це може привести до ескалації конфлікту.

Не можна ще виключати й фактор Путіна. Він може приймати непередбачувані рішення та почати наступ  на ЛНР та ДНР. Тоді це призведе до абсолютно непередбачуваних наслідків для України та Росії.

Чи є передумови до змін в перемовинах у Мінському форматі?

Мінський формат – маленьке відображення Нормандського формату. Нормандський формат показав свою неспроможність, так само і Мінський формат показав це. Не з вини Мінського формату, а просто тому що Нормандський формат не може домовитися по ключових питаннях. Ці формати збережуться, але ніякої ефективності не буди. Проте досвід - який набутий в рамках Мінської контактної групи - це майданчик. Він збереже свою значимість, можливо в подальшому напрацювання стануть доповненням або допомогою в інших спробах врегулювання конфлікту на Донбасі. Ми маємо розуміти, що врегулювання може бути не тільки через Мінський чи Нормандський формат. Воно можливо в наслідок інших дій  - двосторонніх дій України та Росії, або навіть односторонніх.

Що Україна може зробити, щоб покращити ситуацію?

Україна має розробити чітку стратегію подальших дій у відношенні до підконтрольних та непідконтрольних частин Донбасу та переселенців. На сьогоднішній день не зрозуміло, що далі буде робити керівництво країни. Від цього потрібно виходити. Якщо прийняте рішення забути про ці регіони, тоді потрібно допомагати переселенцям та розбудовувати Донбас, що підконтрольний Україні. Якщо рішення повертати Донецьк, Луганськ до складу України, то потрібно вести активну дипломатичну роботу з усіма,в тому числі і з Росією. На сьогодні немає жодного рішення. Немає жодної офіційної позиції. Україна визнала території окупованими, проте там залишається велика кількість солдат українських, які готові піти у бій, якщо буде потрібно.

Ви сказали на початку нашої бесіди, що погляди на ситуацію в Донбасі місцевих мешканців суттєво відрізняються від бачення ситуації офіційним Києвом . Які сьогодні там превалюють настрої?

Під час моєї нещодавньої поїздки на Донбас я зрозумів дві проблеми. Солдати, що знаходяться на передовій, чекають хоч якогось розв’язання ситуації. Вони чудово розуміють, що назад не можна йти, але й в перед не можна через Мінські домовленості. Вони скуті в своїх рухах.

Громадяни України, які там проживають, задаються питанням, коли офіційна влада зверне увагу на проблему відновлення сіл, виплату можливих компенсацій сім’ям загиблих. На сьогоднішній день офіційний Київ не в повній мірі звертає увагу на підконтрольну частину Донбасу. Також немає стратегії відносно того, що робити з громадянами, які залишаються на непідконтрольній частині Донбасу. Можна було б розробити систему адаптації, соціальної адаптації, часткової амністії для тих, хто пов’язаний з ДНР та не причетний до тяжких злочинів.

По відновленню Донбасу, звичайно, створене міністерство, але воно не займається ніякою діяльністю. Воно створене задля годиться, щоб показувати іноземним партнерам, що таке міністерство існує. Міністр нікуди не їздив, штат невідомий. Міністерство в реалності не створено.

Які настрої серед українських військових на Сході?

Солдати стали вже більш освідченими, багато хто з солдат ЗСУ чітко оцінюють ситуацію і розуміють, що конфлікт територіально заморожений. Вірогідність поновлення військових дій не велика. Перестрілки є і будуть далі. Солдати вже стомилися від війни, але прекрасно розуміють, що потрібно далі стояти.

Населення також втомилося, але люди розуміють, що їхати їм немає куди. Альтернативи держава не надає. Допомога України мало відчутна. Тим, хто там проживає здається, що про них забули в Києві.

Зважаючи на такий стан речей, люди все ж сподіваються на Київ, чи дивляться в бік нашого північного сусіда?

Я певен, що кількість людей на Донбасі, які мають проросійські погляди, дуже маленька. Приблизно 10-15%. Людей же, що не сприймають українську владу, відсотків 80-85. Це велика різниця, бути антиурядовим, але проукраїнським і бути антиукраїнським та проросійським.

Поглиблює неприйняття української влади її останні рішення з перейменування деяких міст. Якщо декомунізація йде, вона має йти в унісон з думками людей. Наприклад, місто Красний Лиман перейменували, він знаходиться на півночі Донбасу. Слово Красний відповідає значенню красивий, він через красу природи і був так названий, а не через комуністів. Таких ситуацій чимало. Перейменування міст на Донбасі мало б відбуватися після опитування думки суспільства. Якщо питання поставили по перейменуванню, то потрібно людям дати альтернативні назви, щоб вони вибрали. В Донбасі такого не було. Все було вирішено постановою Верховної Ради. Як мають називатися міста на Донбасі вирішували вихідці з інших регіонів, це груба помилка, вона не додає позитивного іміджу українській владі в регіоні.