Війна в Україну прийшла не очікувано, до неї не був готовий ніхто. Більше ніж за два роки протистояння на Сході країни сформувалася ціла каста вправних військових, майже всесильних волонтерів, медиків, психологів. Адаптуватися під умови війни мали всі. Перший рік війна була головним про що інформували українські засоби масової інформації. Іловайськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт, славетні кіборги. Все це було в топі потоку новин.

Сьогодні війна стала буденністю, інформаційні блоки, правда, щодня починаються з інформації про обстріли та втрати в зоні АТО, як вже звикли називати зону бойових дій на території України. Іноді можна зустріти інформацію про корупційний скандал з тиловим забезпеченням армії або про недотримання санітарних норм на тренувальних базах та у військових частинах.

Натомість експерти не втомлюються говорити про те, що в інформаційному плані Україна гібридну війну програла. Частково це пояснюють тим, що, Україна має витрачати гроші на забезпечення армії, тож на інформаційну війну майже нічого не залишається.

Сперечатися з такими аргументами важко, проте відкрити платформу іномовлення в Україні змогли, навіть прописали в тексті закону фіксоване державне фінансування. В статті 10 Закону України "Про систему іномовлення України" зазначається, що держава забезпечує належне фінансування системи державного іномовлення, яке передбачається окремим рядком у Державному бюджеті України та становить не менш як 0,06 відсотка видатків загального фонду Державного бюджету України за попередній рік.

Це дає змогу сподіватися на те, що країна здатна посилити боротьбу з російською пропагандою.

Тиха українська війна

Звичайно, для світових інституцій, в яких Україна постійно позичає гроші, знати про ситуацію в країні важливо.

Та чому не повинні мати права голосу ті, хто місяцями живе в окопах на передовій та щодня ризикує життям? Чому допомога армії перетворилася на закритий волонтерський клуб, який збирає гроші буквально на все і, я правило, про це знають обрані користувачі соцмереж? Чому в країні, де йде війна військово-патріотичне виховання є справою ентузіастів?

На всі ці питання в Україні поки продовжують шукати відповіді. З приводу посилення боротьби на інформаційному фронті бачимо у звітах Міністерства інформаційної політики дані про те, що  у зоні АТО встановлено 60 передавачів. Більшість з них – надані урядами інших країн, майже на 60 млн. грн. В МІПі впевнені, що через збільшення кількості українських каналів збільшуються проєвропейські настрої.

Військова інформаційна політика в законі США

Україні потрібні високі стандарти інформування про війну. Погодьтеся, дико читати на третьому році війни про те, що журналісти розсекретили позиції українських військових в гонитві за ексклюзивними кадрами або волонтери через емоційний пост у Фейсбуці не дали змоги провести евакуацію пораненого бійця з території, що потрапила під ворожий обстріл.

Інформація – зброя, яка за своєю потужністю в рази перевищує всі відомі види озброєння в світі. Міжнародні партнери України не залишають нас без підтримки. На днях в Комітет у закордонних справах Палати представників Конгресу США схвалив проект Закону 5094 «На підтримку стабільності та демократії в Україні» , в якому, зокрема, мова йде про надання підтримки в документуванні реального перебігу конфлікту на Сході країни в режимі реального часу. В документі зазначено також про допомогу в розповсюдженні цієї інформації в тому числі й шляхом підвищення потенціалу широкомовних телевізійних передавачів в Східній Україні. Фактично, мова йде про створення потужного каналу військового мовлення, через який фахово то достовірно українці і світ дізнаватимуться про те, як тривають на території України бойові дії, про героїв живих та полеглих, про допомогу армії, про її розвиток та міць. Ми проживаємо третій рік війни, яку Україна не вибирала і правда про неї має бути відома.

Закон поки пройшов лише перше коло погодження, проте поява такого документу вказує на те, що Україна має потужну світову підтримку в боротьбі з російською агресією на всіх фронтах.