Російська Федерація як держава-агресор несе повну відповідальність за насильницькі дії проти жінок, які відбуваються на території непідконтрольній Україні, а також за зростання градусу гендерно обумовленого насильства у внутрішніх регіонах держави через поширення так званого військового синдрому серед учасників бойових дій.
Парламент - це дзеркальне відображення нашого із вами суспільства. Тому я за рішучі зміни у питанні гендерного балансу у Верховній Раді. Для мене це не пусті слова, і я рада, що є люди, які готові боротися за права жінок на всіх рівнях, в тому числі і на законодавчому.
«Діамантовий прокурор» Віталій Опанасенко вдало «кришує» свого батька заступника начальника УДАІ в Києві Ігоря Опанасенко, який переслідував і фальшував справи «Автомайданівців»?
В уявленні більшості жителів нашої країни логічним завершенням Революції Гідності повинні були стати реформи в усіх галузях життєдіяльності країни.
Тому ми з радістю повірили в «реформаторів» і «борців з системою»: Каська, Боровика, Квіташвілі, Сакварелідзе, Абромавічуса. Ось тільки якщо розглянути обіцянки і реальні справи, виходить, що реформи звелися до імітації. І кожен раз, коли «пахне смаженим» реформатори-дилетанти звільняються, перетворюючи свій відхід в шикарну піар-акцію. І вся країна ридала за героями, які відмовилися мелений в корупційних жорнах системи. При цьому ніхто з них навіть особливо не морочився з продумуванням сценарію тріумфального демаршу. Всі пішли за однаковою схемою: «я працював, не покладаючи рук, але злий Яценюк / Шокін / Верховна Рада не дали мені провести реформу».
А тепер давайте спробуємо поглянути на наших героїв без емоцій.
Народний депутат України VIII скликання, голова підкомітету з питань гендерної рівності і недискримінації Комітету Верховної Ради України з питань захисту прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, співзасновник Громадської організації «Люстраційний комітет України».