Кожна війна має свої особливості. Немає у світі двох однакових протистоянь. Конфлікт на Сході України - не виключення. Тоді – три роки тому – світ побачив, як з перших днів війни або АТО (кожен вирішує сам, як це протистояння назвати) розпочалася співпраця військових та волонтерів. Співпраця, яка врятувала не одну сотню життів. Саме волонтери з початком війни взяли на себе велику частину тилового забезпечення та медичної допомоги. Сьогодні ситуація змінилася, українські ЗСУ суттєво наростили свої можливості. Що ж до волонтерських організацій, вони стали основною громадсько-експертною радою при Міноборони. Тож волонтери та військові продовжують вести дискусії та вирішувати наявні проблеми. На жаль, і на третій рік війни їх все ще немало. Зараз одне з основних питань для українського війська – забезпечення санітарним транспортом.

На чому евакуюють поранених?

Швидкі, маневрені, а головне тихі машини в армії на вагу золота, їх дуже бережуть в підрозділах, бо їх нестача суттєва. Одним з основних санітарних транспортних засобів на передовій є старенькі УАЗи, які в народі частіше за все називають "таблетками". За роки війни багато машин вже неможливо використовувати.  Не рятує ситуацію й підсилення "цивільними" десантом – машинами, які передали армії волонтери, бо і їх вже не так багато залишилося.

Інший же транспорт використовувати для евакуації поранених не вдається. Вивозити бійців броньованими машинами на лінії обстрілів не можна – вони надто гучні. Волонтери та військові  говорять, що по них противник б’є прямою наводкою, просто на звук. Не використовують при евакуації з нульової позначки й реанімобілі – вони надто цінні та зовсім не пристосовані для бездоріжжя. Тож з передової проводять евакуацію лише легковиками, яких стає все менше.

В Мінобороні говорять, що медичні підрозділи забезпечені спеціальною медичною технікою на 80%, броньованою санітарною технікою на 45%.

"Ситуації різні, у когось трохи більше машин, у когось трохи менше", - підтверджує проблему з сантранспортом волонтер Вадим Шевченко та додає, що зберігається  тенденція на зменшення кількості санітарної техніки.

Фактично, санітарні автомобілі – це розхідний матеріал, бо часто вони знаходяться на передових позиціях та можуть бути знищені під час обстрілу позицій.

"У нас машина рік в Пісках була, потім під Маріуполем три місяці на нулі вивозила. Також працювала в селищі Водяне, всі знають, що воно вже майже зрівняно з землею. В один з серйозних мінометних обстрілів наша машина і ще кілька машин різних підрозділів були знищені, не дивлячись на те, що були в укритті. За день під мінометами було знищено 6 машин", - наводить приклад Вадим Шевченко.

Український сантранспорт

Поки військові медики працюють в таких умовах, Міноборони намагається вирішити питання з забезпеченням санітарним транспортом військових. З одного боку можна було б просто закупити необхідні машини за кордоном, втім це протерічить політики держави – українське військо має максимально забезпечуватися за рахунок вітчизняної техніки.

"До даного часу не вироблялося жодного зразку санітарного автомобілю. Всі авто, які маємо в швидкій медичній допомозі, - західного виробництва. Вони не пристосовані для пересування в зоні бойових дій, а передбачені для пересування на дорогах загального користування", - говорить начальник Центру обробки інформації Національного військово-медичного клінічного центру Павло Мацера.

Для того, щоб ситуацію виправити, військові разом зі спеціалістами корпорації "Богдан" розробили прототип санітарного автомобілю. Перший варіант авто після проходження випробувань в зоні АТО отримав чимало критики з боку тих же волонтерських організацій та відправився на доопрацювання. Саме тому в 2016 році українська армія залишилася без вітчизняного сантранспорту, хоча мала б отримати 60 автомобілів "Богдан-2251".

Зараз Міноборони чекає на перші модернізовані санітарні автомобілі. Скільки часу на це знадобиться? В Міноборони говорять, що планують отримати авто до липня 2017 року. Бо всі розуміють, що довго чекати на передовій не зможуть, бо "волонтерські" машини закінчуються і нових у необхідних кількостях точно не буде. Справа в тому, що раніше більшість автотранспорту волонтери завозили без розмитнення, зараз за такими схемами вони вже не мають змоги працювати, тож вся надія на нові Богдани.

Вижити і доїхати до лікарні

Чекати звичайно доведеться довго, та тішить той факт, що чекатимуть не просто авто для вивезення. Нові санітарні машини повинні мати обладнання, яке дозволить надавати невідкладну медичну допомогу ще на шляху до стабілізаційного пункту і врятувати життя пораненого.

Та чи тільки в руках лікарів порятунок? Далеко не завжди! Багато що залежить від якості та оперативності надання першої медичної допомоги. Часто боєць має надавати її собі самотужки, доки чекає на порятунок. Здавалося б, така необхідність є зрозумілою, та, насправді, все не так просто. Не завжди навчанням з  тактичної медицини (надання першої допомоги) у підрозділах приділялася необхідна увага. Та все ж три роки війни вчать. В першу чергу командирів, які думають про свій особовий склад.

"Зараз бійці більш підготовлені, бо вже пройшли курси з тактичної медицини. Багато командирів відносяться по-іншому, зараз змушують бійців вчитися накладати джгути, пов’язки. Часто навіть просять використані джгути для тренування",  - розповідає Вадим Шевченко.

Коли говорити про тренування загалом, це одне, проте, коли знаєш, що життя насправді врятовано, це зовсім про інше. Вадим Шевченко поділився історією, яка, на його думку, заслуговує увійти у підручники з тактичної медицини.

"Влітку був поранений, в якого було пробити обидва передпліччя, при цьому були серозні травми ніг. Він самостійно наклав собі джгути на ноги навіть з пораненими руками під час бою. І це врятувало людині життя. До речі, ампутації кінцівок вдалося уникнути", - розповів волонтер і додає, що солдат зреагував правильно, бо спрацював більше рефлекторно, ніж свідомо.

В Міноборони ж говорять, що також займаються постійним вдосконаленням методик з тактичних медицини, прописуються рекомендації, навчання. Справа нешвидка говорять в Міністерстві, і пояснюють, що сьогодні основною проблемою є нестача медиків у ЗСУ.

"Близько 40% складає некомплект медичних служб.  Зараз всі працюють над тим, щоб набрати фахових спеціалістів. Цей процес нешвидкий. В першу чергу це пов’язано з тим, що люди не хочуть йти служити. Багато що робить інформаційна пропаганда навіть в українських ЗМІ. Є проблеми з житловим забезпеченням. Це велика проблема, яку намагаються вирішити, але за два роки пласт проблем, який накопичувався 25 років не вирішиш", - пояснює Павло Мацера.

Проблем в українській армії є і правда чимало. Сьогодні вище керівництво держави вирішило створити боєздатну армію високого класу, проте за рахунок вітчизняного забезпечення. Санітарні машини, мають бути українськими, українські виробники мають укомплектовувати аптечки бійців. При цьому якість забезпечення має бути не гіршою, ніж в арміях західних країн.

І тут про піар та красиві обіцянки не має йтися, бо за кожним прорахунком у цій сфері стоїть людське життя. Для того, щоб було зрозуміліше, варто навести статистику від Міністерства охорони здоров’я: у 2016 році загинуло 173 українських військовослужбовця. 15% з них ймовірно залишилися б живими, якби отримали належне навчання та індивідуальну аптечку західного зразка. 26 бійців, які могли б жити.