В травні минає рік з початку реформи державного управляння. Це, певно, одна з найамбітніших реформ, оскільки стосується зміни бюрократичної системи  Україні. Основними її завданнями було зробити роботу органів центральної виконавчої влади більш прозорими та раціональними. Для цього в першу чергу була запропонована система розподілу влади в профільних міністерствах уряду. Реформатори говорять про те, що за цей рік вдалося зробити кілька важливих кроків: провести публічні конкурси при обранні претендентів на керівні посади, які не є політичними, а також розподілити повноваження у міністерствах. Це означає, що відтепер паралельно з профільними міністрами працюватимуть й профільні державні секретарі. Сьогодні держсекретарі мають взяти на себе функції контролю за впровадженням політики уряду, а також за виконанням тої політики, яку розробляє міністр відомства.

 Міністр+держсекретар

За словами Міністра Кабінету Міністрів України Олександра Саєнка,  більшість відомств вже отримали своїх держсекретарів. "Залишилися  три. Два на перевірці, і один держсекретар там, де оскарження призначення йде через суд", - сказав він. Крім того, представник уряду зауважив, що співпраця між міністрами та держсекретарями є ефективною. "Ніяких внутрішніх конфліктів я не вбачаю", - зауважив Олександр Саєнко.

Політичний експерт Ігор Коліушко говорить, що у більшості випадків так і є, та на процес цієї співпраці значний вплив має суб’єктивний фактор.  "У нас є різні приклади. Є приклади конструктивні, де і міністр, і держсекретар більш-менш однаково виглядають і пробують налагодити цю роботу. Є приклади напівконструктивні, коли хтось в цьому тандемі домінує. Це не ідеальний варіант, та не трагічний, головне, щоб був результат. Є деструктивні варіанти,коли міністр заявляє, що не буде працювати з цією особою. Є вже подання в комісію з питань  вищого корпусу державної служби щодо дисциплінарного розслідування проти одного з держсекретарів. Дивне подання, як на мене, яке свідчить про те, що немає співпраці", - говорить експерт.

Разом з тим, ця ситуація має змінитися вже найближчим часом, бо в набула чинності постанова Кабінету Міністрів України, яка регламентує за що відповідатимуть міністр, заступники міністра та державний секретар.

Зони відповідальності

У відповідності до цього документу, очільник відомства визначає політику розвитку у сферах компетенції міністерства, пріоритетні напрямки роботи та шляхи виконання зобов’язань, які має відомство. На розсуд міністра віддають розподілення обов’язків заступників міністра. Держсекретар повинен буде сфокусуватися на організації роботи апарату міністерства для ефективного та своєчасного виконання рішень КМУ, доручень Прем’єр-міністра, віце-прем’єра та міністра.

Важливо розуміти, що, на відміну від заступників, яких призначають за поданням міністра, держсекретар має певну незалежність, оскільки проходить за конкурсом. Таким механізмом провайдери реформи вирішили відділити політику від державного управління.

"Міністр, який є політичним призначенцем, приходить реалізувати політику партії за рахунок кадрового ресурсу міністерства. Кадровий ресурс міністерства формує держсекретар. Міністр може прийти у відомство, привівши з собою виключно патронажну службу, радників, секретарів. Залучати додаткові аналітичні групи. Держсекретар дбає про аполітичність апарату міністерства",  - пояснює політолог Володимир Цибулько.

Концепція реформи виглядає зрозуміло, та вимагає ще чимало роботи з законодавством, аби внести всі необхідні правки в чинне законодавство. Наприклад, реформатори чекають, що Верховна Рада розгляне і проголосує законопроект 6320 «Про внесення змін до деяких законів України щодо організації діяльності Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади».

Інститут держсекретарів початку нульових

Експерти вважають, якщо реформу просувати, то вона запрацює та матиме успіх,оскільки запит на неї в першу чергу з боку політичного істеблішменту країни. " У самій системі формування влади через коаліцію, по суті, первинним є продукт політичної діяльності. Щоб не потрапити у пастку тотального вимивання своїх кадрів, викидання своїх проектів, політичному класу вигідно сформувати правила для всіх, і у рамках цих правил функціонувати",  - пояснює Володимир Цибулько.

Саме в цьому є принципова відмінність впровадження інститут державних секретарів зараз від того, яке відбувалася на початку 2000-х. У 2001 році у міністерства також заводили державних секретарів, тоді це було потрібно, щоб зміцнити вплив з боку Президента на уряд, та запропонований порядок протримався лише до 2004 року, а після Помаранчевої революції його було відмінено.

"Партіям було вигідно під ротації працевлаштовувати своїх активістів. Часто без профільної освіти їх розпихували, як хотіли. І зараз ми бачимо, коли міністри позаходили і пробують комплектувати міністерства своїми партійцями. Це призводить до постійних скандалів. Часто ці люди добрі лобісти, але не дуже хороші спеціалісти. Їх вистачає на проштовхування якихось рішень, які зможуть збагатити невелику групу лобістів, але не дають змогу розвиватися галузі", - говорить Володимир Цибулько.

Сьогодні постійні зміни в призначеннях на посади в уряді змушують задуматися коаліціянтів про більш тривалу стратегію збереження власних позицій. Чи зможе розподіл політики та управління по справжньому вплинути на кінцевий результат діяльності Кабміну? Побачимо, коли реформа й справді запрацює.