Їдете  ви собі машиною, на вулиці спека, водій відкриває вікна. Спочатку біля себе, а потім і пасажирам заднього сидіння. Зазвичай з цього місця починається традиційне "відчини більше" – з одного боку та "причини трохи, бо дує" – з іншого. Розумний водій, аби не відволікатися від дороги, просто розблоковує систему контролю вікон та дає можливість пасажирам самим розбиратися.

За таким же принципом має відбуватися процес децентралізації, який в Україні триває вже 2,5 роки. Сміття, дроги, дитячі садочки, соціальна інфраструктура – всі ці питання мають вирішувати виключно місцеві органи влади. Завдання ж керманичів країни займатися глобальними політичними та законодавчими питаннями.

Гроші є, проектів мало 

Ви спитаєте, які ці завдання?  Завдання, що визначають, яким чином треба виконувати дії. Враховуючи це, давайте приймемо певну константу, яку назвемо еталоном і рухатимемося далі до його визначення. Насправді, еталон, за яким мають розподілитися владні повноваження в Україні, простий – на кожному рівні влади вирішуються проблеми відповідного масштабу. Та чи працює це насправді? Відповідь, нажаль, негативна. Реформатори говорять, щоб досягти заявленого еталону системи влади, потрібно вносити зміни до Конституції. Текст коректив вже розроблено, проте парламент поки не може зважитися його ухвалити. Через це уряд рухає реформу децентралізації, змінюючи закони про місцеве самоврядування та намагається подолати перепони на шляху до створення нового владного устрою в країні.

В чому ж ці перепони полягають? Спершу можна подумати, що проблеми традиційно пов’язані з нестачею коштів. Гроші ж і справді потрібні для того, щоб громади могли розвивати певні інфраструктурні чи соціальні проекти. Та таке припущення виявляється багато в чому хибним.

"На 1 липня цього року залишок коштів на рахунках місцевих бюджетів - біля 40 млрд гривень. На депозитах – біля 10 млрд гривень", - говорить заступник Міністра з питань регіонального розвитку В’ячеслав Негода.

А в чому справжня проблема? В тому, що на місцях ці гроші просто не встигають пускати в роботу. Іноді місцеві можновладці не мають навиків розробки та впровадження інфраструктурних проектів або ж просто не мають бажання взяти на себе додаткові повноваження. Буває, правда, і по-іншому: бажання розвиватися є, навички є, але повноваження від обласних органів влади не вдається отримати – чиниться супротив.

Тож і виходить, що людський фактор гальмує процес розподілу владних повноважень та не дає змогу використовувати виділені кошти. Наприклад, минулого року з Державного фонду регіонального розвитку не було використано 520 млн гривень (з виділених 3 млрд). Цього ж року, не можуть освоїти майже чверть суми держсубвенції – з 1 млрд гривен на 200 млн не має навіть заявки.  

Хтось не може, хтось не хоче

Про вплив людського фактору та використання децентралізаційних грошей потрібно сказати трохи детальніше. По-перше, бюджетні кошти на покращення умов життя людей можуть використовувати тільки об’єднані територіальні громади (вони формуються при об’єднанні сіл, селищ, міст) з діючими органами вдали. В таких громадах мають створюватися умови для розвитку бізнесу, залучатися люди до роботи. На цьому етапі у нас виникає перепона номер один в особі Центральної виборчої комісії.  Деякі її члени не бажають приймати документи, що підтверджують готовність місцевих мешканців до об’єднання зі своїми сусідами. Як зауважив В’ячеслав Негода, деякі члени ЦВК блокують прийняття документів для формування 200 нових територіальних громад.

Просуваємося далі до проблеми номер два. Тут справа в тому, що представники деяких сільських та селищних рад з пересторогою відносяться до об’єднання як такового. І питання не в тому, що не бажають створити громаду – не розуміють, як розподіляти кошти і переймаються, що залишаться без фінансування.

Задля прикладу наведемо таку ситуацію. Є районна лікарня, там лікуються мешканці прилеглих сіл, а місцева влада села має переказати відповідні кошти за лікування в бюджет районного центру. По факту на баланс приходить лише 30-40% від необхідної суми. Залишок в селі використовують на ремонт власної лікарні та тут вистачає тільки на косметичний ремонт і аж ніяк на запуск нормальної роботи лікарні.

Виходить принцип ані вашим, ані нашим. В селі тримаються за ці мізерні фінанси, не бажають об’єднуватися, а отже збільшене фінансування для села та райцентра недоступні. Такий же принцип підходить й до ситуації, коли від центральних органів влади не дочекаєшся передачі повноважень на місця. Наприклад, вивіз сміття аж ніяк не повинен обговорюватися на сесіях облрад, а сьогодні це явище не поодиноке.

В Європі чекають на український варіант

Пояснювати, інформувати, та надавати можливості комбінувати різні підходи до адміністративної реформи. Схоже, що лише такий шлях допоможе урядовцям подолати скепсис та небажання змін. А подолати це важливо, бо всі ж хочуть мати міста та дороги європейського зразка в Україні? Бажання зрозумілі, питання в тому, як цього досягти?

Європейські експерти говорять, що це питання кожна країна вирішує самостійно. Проте, є певні підходи, які можуть зробити роботу місцевої влади на місцях більш ефективною.

Сила Асоціацій. Коли невеличке місто має проблему, то донести її суть до вищих органів влади важко. Якщо схожу проблему має 10 міст, які об’єдналися і говорять про неї, то ефект зовсім інший.

Мова тут не про побутові труднощі, які зобов’язані вирішувати саме місцеві органи влади, а скоріше про відображення національних інтересів громад на вищих рівнях влади.

"Є приклади різних країн, успішні та неуспішні. В Швейцарії, Німеччині, Франції, Великій Британії місцеві органи влади обирають своїх представників, які регулярно ведуть перемовини з центральною владою. У федеральних країнах те ж саме відбувається на регіональному рівні", - розповідає генеральний секретар Конгресу місцевої та регіональної влади Ради Європи Андреас Кіфер.

Принципово важливим є те, що такі організації  - не представляють інтереси політичних партій. Їх основна задача відстоювати інтереси громад і бути свого роду голосами самоврядування.

Представник ЄС говорить, що створення подібних асоціацій в кожному регіоні – половина справи. Важливо, щоб вони мали тісну співпрацю між собою. Це надасть можливість насправді впливати на внутрішню політику держави, а також мати ефективну співпрацю з подібними асоціаціями в Європі.

Транскордонна співпраця. Обмін знаннями, досвідом, створення гармонійного законодавства – на такі переваги міждержавної співпраці звертає увагу представниця федерального парламенту Бельгії Кетрін Жедін. Вона наводить приклад німецькомовної громади, яка знаходиться на сході Бельгії.

"З 1993 року розвинули багато напрямів співпраці з країнами БеНіЛюксу, але також ми співпрацюємо з двома землями Німеччини. Людям це подобається, бо дає чимало переваг в питаннях працевлаштування, соціального захисту", - розповідає парламентар.

Нідерланди, Люксембург, Німеччина – зрозумілі партнери для Бельгії, а кого ж обрати Україні?

Представник України в Європейському Союзі Микола Точицький відповідає – обирати потрібно Польщу та Угорщину.

"Люди знаходяться в одному регіоні, тому зацікавлені не лише в розвитку міжлюдських відносин, але й розвивався бізнес-компонент, який є базовим для малого та середнього бізнесу", - говорить Микола Точинський.

Реформа децентралізації важка, в першу чергу, тому що відчутно змінює звичний устрій життя людей. А це автоматично викликає недовіру. В Україні ж звикли, що чим далі зміни, тим гірше живеться. Такі у нас історичні реалії.

В європейських країнах процес децентралізації триває десятки років, у нас же тільки третій рік. Ми намагаємося скопіювати досвід західного світу, нас же закликають згадати про власну унікальність і не зловживати калькуванням. Бо ж реформа для покращення життя українського народу, а не просто модний тренд.

Експертів слухають, досвід переймають, власні так звані дорожні карти змін також наявні. Залишається тільки одне питання: чи переможе в битві за владу народ?