Коломієць: Україна має вдвічі збільшити заповідні зони

839
Коломієць: Україна має вдвічі збільшити заповідні зони

У Вас також склалося відчуття, що коли говорять про проблеми екології, то одразу згадується нелегальний видобуток бурштину або нещадна вирубка лісу. Проте в морі екологічних проблем нашої країни – це лише кілька крапель. Є Калуш з екологічною катастрофою, що відбулася, є Солотвине, що може утягти під землю не одне людське життя, є пестициди. Є багато чого, немає, щоправда, грошей.

Про те, чому місцеві громади не можуть використати ефективно гроші екологічного податку, чому люди протестують проти розширення заповідних зон та чому всім байдуже на райони екологічного лиха, ПРАВДі розказала колишній заступник міністра екології та природних ресурсів та діючий радник Остапа Семерака Світлана Коломієць.

Світлано, сьогодні в Україні є чимало екологічних проблем. На Вашу думку, які з них найбільш серйозні?

Є гострі екологічні питання, які у всіх на слуху, і є ті, про які ми згадуємо, коли стається лихо. В Україні є кілька “гарячих точок”, як я їх умовно називаю, на які і ЗМІ, і влада звертають увагу тоді, коли щось відбувається. Гаряча точка – Калуш, де потрібно вирішувати проблему з Домбровським кар’єром. Він з року в рік все більше наповнюється розсолами і є територію повномасштабної екологічної катастрофи, яка може призвести до забруднення і джерел питної води, і сусідніх річок. Також потрібно визначитися з  подальшою долеюпідприємства з виробництва калійних добрив, яке там знаходиться, та небезпечними відходами його виробництва.

Ще одна“гаряча точка” на мапі екологічних проблем країни – це закарпатське Солотвино з відпрацьованими соляними шахтами. Там утворюються карстові провалля, як наслідок будинки, а інколи цілі квартали йдуть під землю. Ще одна проблема є в Сумській області знакопиченими небезпечними відходами. Минулого року на травневі свята в Шостці стався розлив гептилу. Тоді ця небезпечна речовина була зібрана і зараз відходи зберігаються на у спеціально визначених місцевою владою місцях, але так не може тривати довго. Згептилом потрібно щось робити, і, очевидно, вивозити за кордон на утилізацію. В Україні зараз немає ані технологій, ані потужностей для утилізації такого роду відходів.

Крім того, потребують утилізації чималі обсяги непридатних до використання пестицидів. Частина з них зберігаються в неналежних умовах. Є величезна проблематика з побутовими відходами. Ми накопичили за останні десятиріччя таку кількість відходів, що нашим нащадкам ще вистачить з цим розбиратися. Площі сміттєзвалищ вражаючі і, нажаль, на сьогоднішній день держава тільки починає робити певні крокидля того, щоб між потраплянням сміття в бачок у наших оселях і захороненням його на полігоні з’явилась проміжна стадія –переробка.В більшості цивілізованих країн світу існує інфрастурктура для сортування та переробки сміття, в ході якої його обсяги значно зменшуються, а небезпечні властивості усуваються. При цьому те, що можна використати повторно – використовується, те, що можна переробити і отримати нові продукти – переробляється, як, наприклад, папір та пластик.В результаті на сміттєві полігони потрапляє мінімум відходів.

Є також теми, які у всі на слуху: незаконні вирубки, бурштин, забруднення водойм.

Давайте поговоримо про незаконні вирубки лісів. Які зараз масштаби цього лиха в Україні?

Нелегальний вивіз деревини та рубки тому і називаються нелегальними, що вони відбуваються без контролю з боку держави, а відтак достаменних даних з приводу їх масштабів ніхто не має. За оцінками експертів останні два роки ця діяльність інтенсифікувалася. Але я не виключаю, що насправді суспільство просто стало більше уваги приділяти цьому питанню. Зокрема, більш активно протидіяти незаконним вирубкам лісу стали місцеві мешканці Карпатського регіону. Водночас, представники місцевих громад, активісти скаржаться на те, що вони звертаються до правоохоронних органів, пишуть заяви, але цим справам не дають хід. А до того моменту, поки ці діяння будуть безкарними, ніхто не зупиниться.

Можливо до цієї проблеми варто привернути увагу Президента, РНБО. З бурштином це певним чином спрацювало…

З бурштином припинили копати на 2 тижні, потім “робота” відновилася в тих самих масштабах. Одним приверненням уваги президента питання не вирішити. По-перше, проблема дужекомплексна – тут і економічний, і природоохоронний, і соціальний, і кримінальний аспект. По-друге, доки люди не зрозуміють, що покарання за такого роду діяння невідворотне, нічого глобально не зміниться. Хоча я не знаю, чи можна покарати більше, ніж карає сама природа, змиваючи оселі та затоплюючи цілі села. Адже насправді відбуваються незворотні зміни в екосистемі, наслідки яких точно спрогнозувати ніхто не може.

Які кроки сьогодні реально зробити, щоб хоч частково вирішити цю проблему?

Ці проблеми можна зупинити, зробивши 2 речі: посилити роботу правоохоронних органів і внести необхідні зміни до законодавства. Щодо лісу, то розпочинати треба саме з нормативно-правового поля, нинішній стан якого дозволяє «легалізувати» незаконні вирубки і уникати за це відповідальності. Зокрема, постанова про санітарну вирубку лісів була прийнята ще у 1995 році, є застарілою і потребує перегляду. Також вартує уваги і питання якості роботи “лісопатологів”, які погоджують вирубку хворого лісу. Окрім цього, потрібно переглядати підходи щодо механізмів продажу деревини. Зокрема, на часі запровадження відкритих аукціонів.Але поки не було політичної волі на впровадження змін у цій сфері. Можливо, зараз щось зміниться.

Для того, щоб мати повну картину того, що відбувається з екосистемою України, потрібно якісно відслідковувати ситуацію. Моніторинг – це питання до Держекоінспекції?

Це питання до цілої низки суб’єктів, тому що моніторингом екологічної ситуації в нашій країні займається 11 різних суб’єктів. Це означає, що різні структури збирають та надсилають свої дані моніторингу до Мінприроди, де вони узагальнюються.

Насправді, якісний моніторинг – це окрема проблематика, бо викликає питання навіть актуальність самих показників, по яким на сьогоднішній день проводиться вимірювання. За великим рахунком нам слід привести наші показники у відповідність до наборів показників, що використовуються європейською агенцією з питань довкілля. І разом з профільним управлінням в міністерстві ми розпочинали цю роботу. Велике питання також – стан матеріально-технічної бази. Більшість лабораторій екологічної інспекції, наприклад, взагалі не атестовані, не мають на це банально коштів. Знову жпостає питання оперативності передачі даних, автоматизації їх збору та обробки. Сьогодні головний спеціаліст в регіоні сидить та вбиває дані в табличку в “вордівському” файлі і пересилає до Мінприроди раз на квартал. Це не той підхід до екологічного моніторингу, який хотілося б мати і який відповідає вимогам сьогодення.

Моніторинг був одним з тих питань, яким я займалась наприкінці своєї каденції в Мінприроди. Разом з експертами та представниками громадських орагнізацій ми розпочали роботу по проектуванню автоматизованої системи збору та аналізу даних моніторингу від всіх субєктів. Ми планували створення веб-порталу, на якому інформація з автоматизованої системи публікувалась би у доступному та зрозумілому для громадян вигляді, щоб кожен бажаючий зміг дізнатись стан повітря, якість води, стан грунтів і так далі у своєму місті/регіоні. Я залишила міністерство на етапі збору та узагальнення інформації від суб’єктів моніторингу. Сподіваюсь, нове керівництво цю роботу продовжить.

Тут назріває питання щодо фінансування таких рішень.Чи є зараз гроші для цього і як проходить пріоритизація  з іншими гарячими точками?

Візьмемо за приклад той самий Калуш. Це питання комплексне. Раніше владою вже ухвалювалися певні рішення, запускалися програмивідселення людей, посиленого екологічного моніторингу. Все це фінансувалося з державного бюджету, однак останні два роки всі виплати за такими програмами заморожені.Коли я минулого року їздила в Калуш, щоб на місці ознайомитись з ситуацією, то екологічний комітет ВРУ ухвалив рішення рекомендувати розглянути питання про відновлення фінансування цих програм, але грошей так і не було виділено.

Загалом, для фінансування вирішення екологічних проблем єтак званий природоохоронний фонд, але він невеликий. Близько 220 млн. гривень на рік для всієї України. Це пов’язано з децентралізацією і тим, що надходження від екологічного податку перерозподілили між центральним та місцевими бюджетами: зараз 80% коштів залишаються на місцях. З одного боку це добре, з іншого – в центр йде лише 20%. Разом з тим на ці 20%, як і раніше, продовжують надходитичислені запити від місцевої влади. Запитів на мільярди гривень, грошей, як ми пам’ятаємо -  220 млн.

Поки що далеко не всі місцевіради навчились належним чином планувати та використовувати той ресурс, що в них з’явився. Не вміють розпоряджатися екологічним фондом, банально протягом бюджетного року не встигають використати кошти. Безумовно, бюрократія дається взнаки – для підготовки проекту для фінансування потрібно зібрати чималий стос паперів.

Що ж стосується бюджетних програм для центрального апарату, то шалене недофінансування є в Державному водному агентстві, навіть найбільш необхідні речі по протипаводковому захисту не були профінансовані в достатньому обсязі. Я вже не говорю про такі речі, як розвиток мінерально-сировинної бази, проведення геологічної розвідки, визначення перспективних родовищ для розробки. Для нас це розкіш.

А чи можна сьогодні говорити про розвиток рекреаційного напрямку, розширення заповідних зон?

Міністерство вже давно взяло курс на збільшення площ природно-заповідних територій. Україна на сьогоднішній день має не більше 6-6,5% територій під об’єктами природно-заповідного фонду. Для порівняння у Європі заповідні території становлять близько 15% території країни.

Але часто при створенні або розширенні заповідників та нацпарків маємо проблеми - чинитьсяопір з боку місцевих громад. Завжди є ті, хто зацікавлені в тому, щоб заповідник не створювався, тому що землі, які відійдуть під нацпарк, можуть використовуватися як орні землі,ліси для полювання, заготівлі деревини і так далі.Такі “зацікавлені сторони”поширюють міфи про те, що територія буде огороджена, для простих людей туди доступу не буде та інші байки.

Насправді ж, обмеження стосуються переважно заповідних зон. Окрім заповідних, ці об’єкти мають рекреаційні та господарські зони. Там людиназможе і працювати, і відпочивати. Мало хто замислюється і над тим, що нацпарк може бути поштовхом для розвитку малого і навіть середнього бізнесу. Навколо нацпарків розвивається туризм, сфера громадського харчування, готелі, супутні туристичні послуги. Створення об’єктів ПЗФ  - це можливості для місцевих громад.

Окрім розширення об’єктів національного масштабу, у нас є багато потенційних локальних об’єктів. Це теж величезний простір для роботи. Створення таких обєктів має бути ініціативою місцевих органів влади, яку Мінприроди підтримає.

Сьогодні українці не мають доступу до Криму, а курорти півдня України не вмістять всіх охочих, тому це ідеальний час вивчати красу українського краю. Насправді, в нашій країні є безліч цікавих місць, куди туроператори вже організовують тури. І, повірте, такий тур не менш приємний та корисний, ніж тиждень на морі в Одесі. 

Поділитися у соціальних мерехах:


Новини

Відео

Теги

ЄС Аваков Авдіївка АТО боєприпаси бойовики бурштин військові виробництво Водяне Волинь ВР ВРУ газ Геращенко ГПУ ГРВІ грип Гройсман депутати держбюджет Держприкордонслужба Держрибагентство Дніпропетровщина ДНР Донеччина дороги ДСНС Думка народу ДФС експорт Житомирщина заборонена зброя загиблі Зайцеве законопроект Запоріжжя зброя зміни ЗСУ Кабмін Київ Київавтодор Київенерго Київрада Київщина Кличко КМДА конвертцентр контрабанда кошти Красногорівка Крим курсування Луганське Луганщина Львів Львівщина МінАПК Міноборони Мар'їнка МВС МОЗ наркотики Нацгвардія Нацполіція області обмеження обстріли ОБСТРІЛИ Одеса Одещина озброєння перевезення поїзд показники поліція поранені Порошенко приватизація Рівненщина ремонт Росія рух РФ Савченко СБУ сніг суд схованка транспорт Україна українці Укрзалізниця Укроборонпром Уряд хабар хабарництво Харківщина Широкине