Анатолій Капустюк, правозахисник, ГО "Правда"

Завжди приходить час для підсумків. 2016 рік став роком перших підсумків для оновлених державних гілок влади. Нажаль, доводиться констатувати, що в цій атестаційній відомості є дуже багато незадовільних відміток.

Україна фактично провалила лібералізацію безвізового режиму з ЄС через неспроможність реформувати систему управляння держави, втратила чимало репутаційних пунктів в питаннях співпраці з міжнародними фінансовими інституціями. Криза у відносинах між парламентом та урядом дійшла точки кипіння.

Проте важливо розуміти, в яких випадках провали були викликані банальною непрофесійністю чи зумисними антидержавницькими діями, а де дійсно потрібен час для того, щоб довести розпочате до логічного завершення.

Як Революція Гідності стала точкою відліку нової історії для України, так і справа про покарання винних у масових побиттях та розстрілах активістів стала наочним прикладом "перемог" та "зрад" оновленої країни.

Перш ніж робити висновки, маємо розібратися з тим, що насправді робиться, а що ні і чому.

Генеральна прокуратура України оприлюднила звіт роботи, що була проведена за 2 роки:

- проведено більше 8 тис слідчих дій;

- опитано 5 тис свідків  та потерпілих;

- проведено більше 1500 експертиз;

- перевірено законність дій понад 200 працівників міліції, 80 прокурорів, 100 суддів;

- оголошено про підозру 281 особі;

- винесено 28 судових рішень;

-123 обвинувальних акти направлені до суду.

Варто розуміти, що за цими цифрами стоїть чи не цілодобова робота всього лише 48 працівників прокуратури. Для справ майданівців при цьому не було передбачено жодних особливих процедур в нашому законодавстві, а що таке бюрократична система розуміє кожен, хто хоч раз звертався по довідку, проходив судовий процес тощо.

Для того, щоб зрозуміти наскільки швидко просувалося розслідування варто подивитися на подібні справи. Директор Інституту аналізу та прогнозування Юрій Лісничий говорить, наприклад, що кілька десятків років продовжувалося розслідування терактів у Белфасті (Північна Ірландія). Слідчі ж дії по подіях 1991 року в Литві, коли внаслідок втручання псковських десантників в конфлікт загинуло 16 осіб, закінчилися лише цього року.

Звичайно, говорити про завершення розслідування не можна, хоча б через те, що головні винуватці розстрілу євромаданівців втекли з України. Разом з тим, дуже важливо довести всі обвинувальні акти до судових вироків. Зрозуміло, що через відсутність Януковича та його світи, проводити відкритий суд не вдасться, проте потрібно скористатися можливістю заочного правосуддя.

Це необхідно не лише задля того, щоб світ розумів – Україна визнає і засуджує справжніх винуватців вбивств та катувань українців. Визнати провину попереднього владного режиму потрібно для того, щоб Україна мала можливість законно конфіскувати привласнене злочинцями майно на майже 50 млрд гривень.

"Так, заочний вердикт не призведе до негайного позбавлення волі, але дозволить конфіскувати майно злодіїв, які вбивали людей", - так сказав Президент України Петро Порошенко.

Хочеться вірити в краще, проте залишається ризик, що судова система України може не спрацювати на всі 100%. Дуже багато потрібно в ній змінити, провести процес люстрації, звільнити частину суддів, які порушували законодавство. Цей процес, нажаль, триває в Україні не досить швидко. За рік було звільнено лише четверо суддів.

І все ж справа честі для української судової системи довести розпочате прокуратурою до кінця. А конкретно – провести розгляд 84 кримінальних справ, що вже розглядаються в судових залах, потім розібратися із 11 справами, які вже передані до суду. На стадії досудового розслідування перебуває ще 63 кримінальних проваджень.