Українська влада активно запозичує європейській досвіт в багатьох сферах діяльності, але рідко зважає на власний. Хороший приклад на підтвердження цього твердження -  чергова хвиля приватизації. В Європі уряди держав, як правило, не керують підприємствами (за виключенням інфраструктурних), той і Україна має піти тим самим шляхом. Та хто зважає, що активну приватизацію ми вже пережили в 90-х. Що за 15 років змінилося принципово? Зникла корупція, бюрократія, підходи до ведення бізнесу в України?

Українська влада декларує залучення закордонного інвестора. Але хто і коли прийде в Україну, зважаючи на те, що багато підприємств потребують створення, як мінімум, плану розвитку перед приватизацією.

Базовий закон в стадії проекту

На початку року, коли чергова хвиля приватизації сколихнула Україну, Мінфін говорив про залучення до бюджету 17 млрд гривень вже цього року. Сьогодні плани отримання  коштів від приватизації стали дещо скромнішими.

"До списку приватизації на 2015 рік  внесено 345 об’єктів. ФДМУ запропонував перенести на 2016 рік приватизацію крупних об’єктів, таких як ОПЗ, Центренерго, обленерго та інші, щоб сформувати нормативно-правову базу для прозорої та конкурентної приватизації  - мова про законопроект 2319а, який подано до Верховної Ради. За інформацією голови Фонду держмайна України, до кінця цього року заплановано приватизувати ряд об’єктів теплової енергетики (ТЕЦ) та Президент Готель (м. Київ), що може принести майже 1 млрд. грн. до держбюджету", - пояснив ситуацію старший радник міністра економічного розвитку і торгівлі України Адомас Аудіцкас.

Розробники зазначеного законопроекту, зокрема, пропонують відмінити обов’язковий продаж 5-10% акцій статутного капіталу підприємства на біржі та заборонити приватизувати українське майно резидентам країн-агресорів.

Стосовно виконання останнього пункту, експерти з приватизації вважають, що визначити походження потенціальних власників буде дуже важко, адже існують такі схеми прихованих бенефіціарів, що далеко не всі кваліфіковані спеціалісти в змозі викрити їх.

Стосовно необхідності скасування обов’язкового продажу частини акцій статутного капіталу, старший радник міністра економрозвитку впевнений, що для підприємств групи В та Г воно необхідно, адже в умовах низької ліквідності біржового ринку оцінка компанії буде заниженою.

"При правильній підготовці до приватизації продаж 5-10% акцій  не потрібний, ми роздрібнюємо пакет, тим самим відкриваємо можливість якомусь інвестору першим зайти в капітал. Це створить проблеми для інвестора-стратега, який має намір придбати повний пакет акцій статутного капіталу", - погоджується з позицією міністерства народний депутат України Іван Мірошніченко.

Ці дві норми проекту закону, безумовно, є важливими для запуску приватизації. Але, чи в змозі буде держава, керуючись цим проектом, продати майно, що по суті є власністю народу, за найвищою ціною? Чи процес знову перетвориться на черговий етап дерибану держвласності?

Як продаватимуть держвласність?

Суттєвим мінусом масової приватизації є ризик продати держмайно задешево, за однією загальною процедурою. Це неминуче означатиме, що потенційна вигода не буде отримана у повній мірі. Про те, які кроки зробити, щоб цього уникнути, власне, про механізми приватизації сьогодні говорять більшою мірою в загальних рисах.

"В теперішніх умовах більш вигідно продавати держкомпанії стратегічним інвесторам на відкритому аукціоні. Чим більше інвесторів візьмуть участь, тим вища буде ціна – ми бачили це на прикладі продажу "Криворіжсталі" в 2005 році. На сьогодні держкомпанії не готові до проведення IPO. Для цього як мінімум потрібні результати аудитів за останні 3 роки, які б проводили аудиторські фірми зі світовою репутацією", -  впевнений Адомас Аудіцкас.

За його словами, більшість держкомпаній ніколи аудит не проводили, або проводили у невеликих аудиторських фірмах – з такими результатами на біржу не пустять. Крім того, сам процес підготовки до виходу на IPO забере кілька років.

Складається ситуація, що держава не готова бути власником майна і їй потрібна допомога з проведенням приватизації. Тут варто знову звернути увагу на проект закону 2319а. А точніше на одну з його норм, що дозволяє профільним відомствам залучати радників до процесу приватизації. Логічно, що ними мають бути представники світових інвестиційних компаній. Експерти говорять про те, що користування послугами радників для визначення максимально ефективного шляху приватизації певного об’єкту є світовою практикою. Як правило, гонорар експерта складає фіксований процент від продажу підприємства.

Чи буде фінансуватися оплата роботи радників з бюджету чи з приватних фондів  - поки не зрозуміло. Проте у разі прийняття зазначеного проекту закону можливими будуть обидва варіанти.

Індивідуальні плани для кожного об’єкта

Деталі роботи інституту радників поки не відомі, але залучати їх, скоріш за все, будуть при продажу великих об’єктів. Що ж робити з невеликими підприємствами, які навряд чи будуть цікаві інвесторам-стратегам, в законопроекті окремими пунктами не визначено.

"Щодо таких невеликих підприємств, які потрохи вмирають і не є інвестиційно-привабливими, необхідно розглянути можливість передачі їхнього майна трудовим колективам", -  пропонує Іван Мірошніченко.

Тож з реальних результатів підготовки маємо бажання "терміново" віддати в приватні руки підприємства, що є тягарем для бюджету. Разом з тим, поточний стан речей не відміняє  необхідність створення "дорожню карту" (як сьогодні полюбляють говорити) приватизації для кожного підприємства.

"Приклад  - Укрспирт. Більшість підприємств не працюють. Якщо його залишити, таким як є, то він найближчим часом повністю припинить свою діяльність. Відокремиться 15-20 підприємств, що будуть в якийсь спосіб приватизовані, а все інше майно концерну матиме ціну будмайданчика для нового проекту", - говорить про приватизацію Укрспирту Іван Мірошніченко.

Якщо врахувати специфіку цієї державної монополії, продавати сьогодні варто не стільки заводи, скільки ліцензії на виробництво спирту. Певною мірою держава продає монопольне право на виробництво сировини для української і не тільки горілки. Та чи дозволить підхід "купуй те, що маємо зараз" принести максимальний прибуток до казни?

Аукціон втрачених можливостей

Особливо це  питання цікаво для підприємств агарної сфери. Пам’ятаєте, як  Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк наставляв профільного аграрного міністра про необхідність створення доданої вартості продукції. Це означає, що український АПК мав би перейти від розвитку аграрного ринку до розвитку харчової галузі, іншими словами – створення бренду української продукції.

Зрештою, що коштує дорожче, право на виробництво навіть разом з виробничим майданчиком, чи підприємство, що працює?

Відповідь, очевидна. В тому ж ДП "Укрспирт" зміни поки йдуть шляхом зменшення затрат на виробництво, а не  підвищення якості продукту, розширення асортименту  та просування на нових ринках збуту.

"Інвестори вже "вивісили цінники" на підприємство Укрспирт. Його вартість дорівнює приблизно 100-110 млн у.о. Найбільша проблема – до приватизації ми допускаємо юристів, економістів, фінансистів і т.д., але не технологів. Проблема в Укрспирті доволі проста – неякісний продукт. Доки ми хоча б на папері не пройдемо процес сертифікації лабораторій та, бажано, виробництва про продаж заводів за 300-350 млн у.о, як заявляє нинішнє керівництво, не може йти й мови", -  вважає експерт ринку Олег Юсипенко.

Укрспирт – це монополія місцевого масштабу, на зовнішні ринки український спирт пробитися не може. Офіційно говорять, що причина в неконкурентній ціні через високі затрати на виробництво спирту. Учасники ринку відзначають, що не лише в вартості справа, але й в якості.

Концесія чи прихована приватизація?

Також експерти говорять про неефективність управління і в сегменті підприємств, що є стратегічними для держави та не підлягають приватизації. Мова йде, в тому числі, про об’єкти портової інфраструктури.  Офіційно вони перебувають у власності держави, проте на практиці держава володіє лише причальними стінками, вся інша інфраструктура – віддана в приватні руки на концесійних умовах.

"Проблема кожного порту в тому, що протягом усього часу від незалежності України і дотепер порти завжди залишалися мало рентабельними, бо навколо них створювалися 15-20 приватних структур, що відповідали за екологічні збори, займались перевалкою вантажу, хоча всі ці функції має і може робити порт. Кожен можновладець створював такі підприємства", -  пояснив Анатолій Капустюк.

Ліквідувати без права на спробу порятунку

Проблеми з прийняттям ефективних рішень є не лише в сфері приватизації, концесії, оренді, але й в питаннях ліквідації. Частина підприємства існують лише на папері, на місцевості ж можна побачити лише руїни. Питань чи залишати, чи ліквідувати ДП у такому випадку, немає.

Та є підприємства, що мають як активи, так і великі борги. Яскравий приклад тому, ДАК "Хліб України". За різними даними підприємство має від 700 млн до 3 млрд гривень боргових зобов’язань. Багато хто з експертів та державних діячів вважають, що про вихід з боргової ями підприємства не варто навіть говорити і альтернативні точки зору ними просто не розглядаються.

Хоча для того, аби зробити правильні висновки, потрібно розуміти природу боргів державного підприємства. Їх значна частина – це несплачені податки. "Основна маса всіх боргів складає податкове навантаження та відрахування. Враховуючи, що підприємство державне, можна піти на податкову угоду, зробити відтермінування сплати боргів, держава може їх просто списати", -  пояснює правозахисник ГО "Правда" Анатолій Капустюк.

Тим більш, за словами експерта, така практика застосовується при списанні боргів підприємствам, що підпорядковані фактично олігархічним структурам.

Тож, якщо буде політична воля, то відновити роботу ряду підприємств можна, окрім того, є можливість збільшення їхніх активів. Мова йде про створення виробничої бази та  виробництво готового продукту, що буде цікавий як українському споживачу, так і закордонним покупцям: комбікорми (в тому числі і фіто), різноманітні каші, пластівці тощо.

Ситуація парадоксальна. З одного боку, жодної дискусії з приводу доцільності приватизації не ведеться, але і почати приватизацію врешті-решт також не виходить. Говорять, вся справа в бюрократії. Дивно, при владі сьогодні нова генерація політиків та урядовців, а проблеми ті самі. Тож сьогодні і керувати своєю власністю держава не може, і приватизувати не здатна…Черговий раз замкнуте коло, а де ж нові підходи до реформування?