Два останніх роки Україна переживає тотальну зміну векторів. За цей час країна пережила чимало потрясінь, в 2014 році ми прощалися з розстріляною Небесною сотнею, того ж року втратили Крим, почалася війна на Сході.

70 років країна відходила від Другої світової війни, відбудовувалася, змінювалися покоління, забувалися жахи немирного часу. На тлі історичних змін виникли та розвиваються об’єднання активістів, істориків та вчених, які мають на меті віднайти власне трактування української історії в період Другої світової війни, бо Велику вітчизняну війну сучасні українські дослідники заперечують, як один з найбільших історичних міфів.

Міфи Великої війни

Група українських істориків стверджує, що радянська пропаганда про перебіг подій в період з 1941 по 1945 року спотворила реальну картину історії.

"В радянській версії історії 1939-1945 року більше 99% даних є міфами", - говорить воєнний історик Ростислав Пилявець. Він пояснює, що міф – це не завжди 100% вигадка, проте процес зміни фактів чи понять задля маніпулювання свідомістю людей все ж присутній.

Історик Яна Примаченко говорить, що саме поняття Великої вітчизняної війни – є найголовнішим та базовим міфом періоду років війни. За її словами, цей міф було створено задля того, щоб створити ідеальний образ Радянського устрою, щоб стерти з пам’яті той факт, що з 1939 по 1941 роки СРСР підтримувала тісні зв’язки з нацистською Німеччиною.

За остання два роки чимало уваги приділяється вивченню визвольного руху на території Західної України. Так, наприклад, українські дослідники стверджують, що Роман Шухевич не служив у військах СС, що Бандера особисто не очолював УПА, що УПА не стріляла в спину Червоної армії, яка визволяла її від фашистів.

Історики говорять про те, що під час Другої світової війни йшли процеси боротьби як із зовнішнім ворогом, так і намагання звільнитися від радянської влади.

Не згодні вчені і з тим, що без України СРСР перемогла б Німеччину у Другій світовій війні.

Пам’ять, що вшановуємо, але по-різному

Боротьба за власну українську історію призвела до того, що з’явилося таке свято, як День пам’яті і премирення, змінилися символи перемоги. Замість Георгіївської стрічки, що за царських часів була відзнакою для еліти офіцерства, а тепер стала символом сепаратизму, з’явився червоний мак. Історики відзначають, що саме ця квітка виражає пам’яті в різних країнах світу про цю трагедії, а для України вона дуже перекликається з етнічними мотивами.

Сьогодні фактично відбувається перехід сприйняття подій 40-х років поколіннями. Молодим українцям легше охопити процес існування України в зазначений період. Для багатьох людей старшого покоління все ж визначення вивчених з дитинства фактів брехнею радянської влади – неприйнятне, бо для них післявоєнна епоха - не сторінки підручників, а реальні спогади. Вони завжди сильніші за книжкові глави та архівні факти.

Час плине, змінюється сприйняття Другої світової війни. Незмінним залишається одне – для українців 9 травня – не простий день в календарі.

Що для українців означає 9 травня?

За даними дослідження, що було проведено Research & Branding Group  більшість українців сприймають 9 травня, як велике свято. Проте для кожного п’ятого українця цей весняний день є звичайним.  Дослідники стверджують, що за 6 останніх років кількість тих, хто вважає 9 травня святом зменшилася на 14%.

Відношення до 9 травня залежить від регіону проживання та віку людей, які були опитані. На Заході трохи більше половини опитаних вражають, що 9 травня – це свято. На Сході ж цей показник - 89%.

Лише 65% українців, які молодші за 30 років вважають 9 травня великим святом. Для людей, яким більше 60 років цей день є святковим у 86% випадках.

Святкувати 9 травня цього року планує 26% респондентів. 30% українцями вважають доцільним провести це свято з родиною, 22%  планують покласти квіти до меморіалів та поздоровити ветеранів, а 17% відвідати мітинги та демонстрації.

Ініціативу святкування 8 травня Дня Пам’яті, а 9 травня – Дня Перемоги підтримує кожен другий українець.  Для 15% українців не має значення форма святкування.

71 рік – це великий проміжок часу. Сьогодні стежки України та Росії, які насправді разом боролися з нацистськими окупантами (мова про людей, а не про правителів) розводить нова війна. Чому вона була допущена, кому цікаво її продовжувати та чи зможуть колись геополітичні інтереси бути вищими за цінність людського життя? Побачити та зрозуміти це можна буде лише з часом.

Тим, хто живе сьогодні, тим, кому подарували шанс бути народженим, варто пам’ятати головне -  подвиг тих простих людей, які вмирали за свою Батьківщину, за нашу землю. Кожен солдат у той страшний час активних бойових дій на території України боровся за своє: за життя близьких, за незалежність країни чи перемогу СРСР. Можливо, деколи не усвідомлюючи того, вони боролися за наше сьогодення. І вибороли його. Тож пам’ятаймо великі подвиги простих людей в страшний період, що зветься Друга світова. Вічна пам’ять героям…