За роки Другої світової війни Україна втратила понад 9 млн цивільних та військових. Заплющуйте очі і уявляйте собі таке місто, як, наприклад, Одеса, де немає жодної живої душі, а тепер помножте ваші враження на 9. Діти, жінки, чоловіки, старі, молоді, різні характери, різні долі, та все ж смерть була безжальною до кожного з них.

Сьогодні Україна згадує тих, хто погинув в одній з найбільш кривавих та страшних війн в сучасній історії людства. 71 рік тому у травні 1945 капітулювала Німеччина, одна з найстрашніших війн  - Друга світова - майже закінчена, вона триватиме до 2-го вересня. А далі, людство почне усвідомлювати страшні наслідки…і готуватися до нових протистоянь.

Друга світова ≠ Велика вітчизняна

Відродження української ідентичності та європеїзація сьогодні сприяє тому, що на території нашої країни відбувається зміна підходів до вшанування подій 1939-1945 років. Урочистості починаються 8 травня з Дня пам’яті та примирення, продовжуються 9 травня. Та в Україні ці дня скоріше вже не данина перемозі у Великій вітчизняній війні, а вшанування пам’яті полеглих у Другій світовій війні. Саме так сьогодні змінюються історичні вектори в сучасній Україні.

"Ми говоримо про Другу світову війну з української точки зору. Ми повинні розуміти, що українців часто використовували проти українців же за чужі інтереси. Це була війна в якій жодні інтереси великих геополітичних гравців не ставили собі за мету зробити щось добре для українців. Українці були, нажаль, гарматним м’ясом ", - розповідає голова Українського інституту пам’яті Володимир В’ятрович.

Історик акцентує увагу та тому, що принциповою відмінністю в сприйняття подій початку 40-х років минулого сторіччя має бути те, що Друга світова війна – це найбільша трагедія XX століття, в той час, як Велику вітчизняну війну радянська, а тепер російська влада подають, як веселу прогулянку до Берліну.

"Таким чином утримувався попит суспільства на війну. Радянський Союз постійно готував своїх громадян до наступної війни. Теперішня Росія готує своїх громадян до наступної війни. Мене просто неймовірно вразив ролик - соціальна реклама на каналі Єралаш. Суть його полягає в тому, що 10-лятній хлопчик з минулого часу, часу війни потрапляє в сучасність і закінчує він свою промову тим, що вмирати не страшно, головне, що ми перемогли . Цю країни готують вмирати, мені здається, що Росія приречена",- аргументує свою думку Володимир В’ятрович.

Війна. Жіноча оцінка

Українські історики рухаються в напрямках нетрадиційного, в класичному радянському розумінні, сприйняття подій періоду Другою світової. Ця тенденція об’єднує їх з деякими колегами з країн пострадянського простору. Сьогодні українські дослідники пропонують подивитися на війну не лише з урахуванням карти бойових дій, нагород та героїв (хоча здобутки останніх ні в якому разі не можна зменшувати), але й очима жінок, які пройшли війну і витримали увесь тягар окупації та тилового життя.

"Коли ми звертаємося до їхніх свідчень, до їхніх доль, вони допомагають нам побачити війну під зовсім іншим кутом зору. Під час того, коли ми жили в радянському режимі, тема окупації фактично була десь на маргінальному рівні і про неї розповідали, як про тяжкі страждання, коли всі мріяли про те, щоб повернувся радянський лад, який врятував би всіх, хто потерпав  від нацистів. Але насправді через оці свідчення жінок, через їх долі ми бачимо, що окупація – це теж різні траєкторії життєвих випробовувань, життєвих доль", - говорить історик Вікторія Яременко.

Вона розповідає, що саме жіночі історії війни – це свого роду можливість побачити війну без купюр, з усіма її жахами, силою духу, витримкою, зрадою. Війна – вона не чорно-біла, немає тут можливості розділити події на хороші та погані, як і вчинки людей.

Історик пропонує уявити, що відчувала людина, жінка, коли вона мала жити не день і не два в окупації. Вона повинна була вирішувати,як виживатиме її сім’я, як жити, коли поруч весь час смерть. Жінки вибирали, що обрати в першу чергу – вигоду для себе та рідних, чи ризиковану допомогу іншим (зокрема, дуже багато жінок рятували євреїв).

"До сьогодні в шкільних підручниках у нас і надалі домінує перебіг бойових дій, але зовсім ми не уявляємо життя простої людини, ми не уявляємо життя дитини в роки війни, підлітка, тому що велика частина жінок – це були 1923-25 року народження, це фактично підлітки, які шукають свій шлях. За цих жінок війна обирала певною мірою цей шлях", - пояснює Вікторія Яременко.

Українці у Другій світовій

Історія війни, з будь-якого ракурсу – це історія трагедії держав, людей. Шукати правду у війні безглуздо. Так само важко знайти її і в історії про війну. Кожна загублена доля – то власний біль. Його неможливо виміряти та оцінити. Та все ж історики порахували чим поплатилися українці за участь у Другій світовій війні.

За даними істориків Українського інституту національної пам’яті, з 1939 по 1945 роки України втратила більше 5 тис цивільних, з них 1,5 млн – жертви Голокосту. Військових загинуло від 3 до 4 млн дочок та синів української землі.  Найбільша кількість українців воювало, звичайно, в лавах радянських збройних сил – 6 млн осіб. 120 тис українців воювали в польському війську, 100 тис – в повстанській армії ОУН УПА, 80 тис – у збройних силах США, 45 тис -  у військах Великої Британії, ще 6 тис – у французькій армії.

Людство воює відтоді, як утворилося. Змінюються часи, змінюється зброя. Сьогодні на території України знову відбувається війна, гинуть люди, гатить зброя, ведуться "бойові дії" на інформаційному та економічному фронтах.

В цих умовах формується нове сприйняття українців щодо подій 1939-1945 років. Сьогодні Україна поділилася на тих, хто відзначає День пам’яті та на тих, хто відзначає День перемоги. Насправді, це особиста справа кожного. Головне пам’ятати, що війна - це не вкорінене зло сторіч, пошесть і трагедія. Війни не має бути в цьому світі. Хіба ж вартують інтереси сильних світу цього бодай одного безцінного людського життя?